6-24091ск15 Про захист гідності та честі - 30.03.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про захист гідності та честі, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 02 липня 2015 року,

У квітні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що відповідач негативно до нього ставився, створював конфліктні ситуації, провокував суперечки, поширював проти позивача різні плітки, які ганьблять його честь і гідність, як серед загалу товариства, так і в судових органах.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 02 липня 2015 року, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано поширені ОСОБА_7 в запереченні від 20 березня 2015 року у справі № 127/21747/14-ц, відомості про ОСОБА_6, такими, що порушують право на таємницю приватного життя ОСОБА_6, а саме: "На мою думку, ОСОБА_6 являється хворою людиною і йому необхідно пройти курс лікування".

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.

В задоволенні інших вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 02 липня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності доказів на підтвердження того, що позивачем була надана згода відповідачу на поширення конфіденційної інформації відносно нього, а саме: щодо стану його здоров'я, а тому дійшли обґрунтованого висновку, що відомості, зазначені в запереченнях є такими, що поширені відповідачем без згоди позивача та є порушенням особистого немайнового права на таємницю приватного життя.

Стягуючи з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 1 000 грн, судом першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, враховано вимоги розумності і справедливості, тяжкість та тривалість моральних страждань позивача.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у провадженні Вінницького міського суду Вінницької області знаходилася цивільна справа № 127/21747/14-ц за заявою ОСОБА_6, предметом розгляду якої було встановлення юридичного факту про те, що на даний час єдиним статутним документом ТВГ № 2 є статут, затверджений зборами уповноважених від 14 січня 2004 року, з наступними змінами, зареєстрований державним реєстратором, зокрема з 23 травня 2011 року.

У процесі розгляду цивільної справи № 127/21747/14-ц, 25 березня 2015 року судом було прийнято до матеріалів цивільної справи заперечення ОСОБА_7 від 20 березня 2015 року, в яких останнім було зазначено, зокрема, відомості наступного змісту: "На мою думку, ОСОБА_6 являється хворою людиною і йому необхідно пройти курс лікування".

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, ч. 1 ст. 277 ЦК України встановлено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) судам роз'яснено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Також у п. 19 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду Украъни вказано, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до ч. 2 ст. 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Належним чином встановивши фактичні обставини та дослідивши докази, суд має дати їм оцінку на відповідність наведеним вище нормам матеріального права.

При цьому рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим (ч. 1 ст. 213 ЦПК України), суд має дослідити всі докази та доводи сторін і дати їм належну оцінку, а результати цієї оцінки відобразити у рішенні (ст. 212 ЦПК України). Аналогічні вимоги містяться у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на справедливий судовий розгляд, яка є частиною національного законодавства.

Наведеного суди не врахували та у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не дали належної правової оцінки доводам відповідача про те, що ним висловлено його суб'єктивну думку, його особисте припущення щодо того, що позивач є хворою людиною, та надано критичну оцінку перш за все діям позивача як людини.

У порушення п. 18 наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, ст. 297 ЦК України та ст. 30 Закону України "Про інформацію" суди не розмежували оціночні судження і поширення конфіденційної інформації відносно нього, а саме: щодо стану його здоров'я.

За викладених обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть залишатися в силі, оскільки судами порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому згідно із ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 02 липня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.