Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Калашнікової О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до адміністрації Центрального району виконкому Миколаївської міської ради, треті особи - ОСОБА_2, Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, про визнання дій неправомірними, скасування розпорядження, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року,

В лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до адміністрації Центрального району виконкому Миколаївської міської ради (далі - Адміністрація) про визнання неправомірними дій відповідача щодо видачі розпорядження № 191-р від 29 березня 2011 року про готовність до експлуатації житлового будинку з господарчими спорудами за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та скасування цього розпорядження.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що об'єкт, який за спірним розпорядженням визнано готовим до експлуатації, збудовано на самовільно захопленій земельній ділянці і без згоди позивачки, яка є власником 16/100 часток будинку № АДРЕСА_1.

Центральний районний суд міста Миколаєва постановою від 20 жовтня 2015 року відмовив у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24 лютого 2016 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідач в запереченнях на касаційну скаргу зазначив про те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими, тому підстав для їх скасування немає.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 16 серпня 2007 року ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_2 придбала житловий будинок житловою площею 18,6 кв.м., загальною площею 41,3 кв.м. під АДРЕСА_1, що також складається з гаражу Ф, сараю Х, вбиральні Щ, споруди №2, огорожі №3,9,13.

Адресу, де розташований будинок, 29/100 частин, якого придбала ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) змінено на таку за рішенням виконавчого комітету Миколаївьскої міської ради № 461 від 27 лютого 2007 року. Між тим, житловий будинок № АДРЕСА_1 мав декілька приміщень і за рішенням Центрального народного суду м. Миколаєва від 16 квітня 1973 року з нього виділено: 55/100 частин - ОСОБА_5, а 16/100 - ОСОБА_6 За рішенням цього ж суду від 12 листопада 1975 року здійснено розподіл та встановлено порядок користування земельною ділянкою біля будинку № АДРЕСА_1.

Після придбання частини житлового будинку АДРЕСА_1 та встановлення іншої адреси цього будинку ОСОБА_2 здійснила житлову прибудову (житлових і нежитлових споруд), після чого звернулась до Адміністрації із заявою про готовність цих об'єктів до експлуатації.

За наслідками розгляду звернення ОСОБА_3 Адміністрація прийняла розпорядження за №191-р. від 29 березня 2011 року про готовність до експлуатації згаданого вище житлового будинку із прибудовами.

Стосовно ОСОБА_1, то як встановлено у справі, рішенням від 11 червня 2012 року Центральний суд м. Миколаєва визнав за нею право власності на 16/100 частин домоволодіння з усіма господарськими спорудами та побутовими будівлями, що розташовані на АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 (померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року).

Набувши право власності на 16/100 частин будинку за вказаною вище адресою ОСОБА_1 вирішила оскаржити розпорядження Адміністрації № 191-р від 29 березня 2011 року, виданого за наслідками розгляду звернення ОСОБА_3 стосовно готовності її житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1.

Свій позов ОСОБА_1 мотивує тим, що об'єкт, який за спірним розпорядженням прийнято в експлуатацію, збудовано на самовільно захопленій земельній ділянці, а також без її на те згоди як сусідки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що прибудови до своєї частини будинку ОСОБА_2 здійснила на земельній ділянці, яку їй відведено за рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 1975 року (про розподіл земельної ділянки між співвласниками будинку АДРЕСА_1). Що стосується отримання згоди ОСОБА_1 як передумови для здійснення такої прибудови, то з огляду на те, що оскаржене розпорядження прийнято до набуття нею права власності на 16/100 частин будинку за вказаною вище адресою, суд першої інстанції відхилив аргументи позивачки в цій частині як безпідставні. Відтак за встановлених в цій справі обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржене розпорядження є правомірним і не порушує прав та інтересів ОСОБА_1

Таку позицію підтримав й Одеський апеляційний адміністративний суд, який переглядав цю справу.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначені висновки судів попередніх інстанцій вважає правильними і обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

За статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Завданням адміністративного судочинства України, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, '…' при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, '…' шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За частиною першою статті 6 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване в інших законах, передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим. Тобто звертаючись до суду позивач, з-поміж іншого, повинен обґрунтувати порушення суб'єктом владних повноважень саме його охоронюваних законом прав та інтересів у зв'язку з прийняттям рішення, вчинення дій чи допущення бездіяльності у правовідносинах, в яких цей суб'єкт реалізує свої владні управлінські функції стосовно позивача.

Суди попередніх інстанцій встановили, що станом на дату прийняття оскарженого розпорядження № 191-р від 29 березня 2011 року ОСОБА_1 ще не мала речових прав на частку в будинку, поруч з яким його співвласниця ОСОБА_2 здійснила прибудову до належної їй частини будівлі. Лише після того, як ОСОБА_1 стала власницею 16/100 частин будинку № АДРЕСА_1, вона вирішила оскаржити згадане розпорядження, при цьому мотиви її незгоди з цим актом не містять пояснення того, в чому полягають порушення саме її охоронюваних прав та інтересів внаслідок його прийняття.

У зв'язку з цим слід зазначити, що оскаржене розпорядження є актом індивідуальної дії, який породжує права та обов'язки тільки для того суб'єкта, якого вони стосуються, у даному випадку - для третьої особи. Судячи зі встановлених в цій справі обставин, позивач не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникли у зв'язку з прийняттям оскарженого розпорядження і, як правильно звернули увагу суди попередніх інстанцій, прийняття цього розпорядження не створило для неї жодних юридичних наслідків. Це, своєю чергою, позбавляє її права на захист своїх прав та інтересів у той спосіб, про яких зазначено в позовній заяві.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Беручи до уваги усе вищенаведене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.