2а-11638/11/2670 Про стягнення заборгованості із сплати штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів - 23.04.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2011 року по справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Господар" Дарницького району міста Києва про стягнення заборгованості у розмірі 165 136,61 грн.,-

У серпні 2011 року позивач - Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Комунального підприємства "Господар" Дарницького району міста Києва, в якому просив стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за 2010 рік в розмірі 159 444,84 грн. та пеню в сумі 5 691,77 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 вересня 2011 року в задоволенні вимог даного позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у відповідності до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік, поданого відповідачем до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, розмір середньої річної заробітної плати штатного працівника в КП "Господар" Дарницького району м.Києва становить 26 574 грн.

Відповідно до вимог частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідач у 2010 році повинен був працевлаштувати 22 інваліда. Однак, згідно з даними, наданими КП "Господар" Дарницького району м.Києва у звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік, інвалідів - штатних працівників на підприємстві було лише 16.

При цьому, в порушення вимог статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів підприємством не було сплачено нараховані йому адміністративно-господарські санкції в розмірі 159 444,84 грн. та пеню в сумі 5 691,77 грн.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, визначаються Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року N 875-XII (875-12) .

Відповідно до ст. 17 вказаного Закону, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положенням статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) передбачено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та покладається відповідальність за незабезпечення наведених нормативів на керівників відповідних підприємств.

Так, згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (у редакції Закону, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 року № 3483-IV "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" (3483-15) зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування" (1251-12) , а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, упродовж 2010 року відповідачем до Дарницького районного центру зайнятості направлялися звіти про наявність вакансій для інвалідів, а саме за період із січня по грудень 2010 року включно.

З метою працевлаштування інвалідів відповідачем в місцевому друкованому засобі масової інформації - газеті "Трудоустройство" та журналі "Работа" друкувалися відповідні оголошення, а саме: в газеті "Трудоустройство" від 05 квітня 2010 року № 23, від 29 квітня 2010 року № 30, від 10 травня 2010 року № 37-39, від 13 травня 2010 року № 40, від 10 червня 2010 року № 48, від 21 червня 2010 року №51, від 08 липня 2010 року №56, від 22 липня 2010 року №60, від 29 листопада 2010 року №97 та від 06 грудня 2010 року №99, а також в журналі "Работа" від 22 березня 2010 року № 11.

Однак незважаючи на це, відповідачем упродовж 2010 року було прийнято на роботу лише 16 інвалідів.

Тобто, як свідчать матеріали даної справи, відповідачем були вжиті всі необхідні заходи, передбачені чинним законодавством для працевлаштування інвалідів, а тому колегія вважає, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів жодним чином не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для їх працевлаштування.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги колегія суддів знаходить необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 серпня 2012 року по справі № К/9991/793/11.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.