Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ступак О.В., Дем'яносова М.В., Маляренка А.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року,

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь три проценти річних у сумі 3 235 грн 48 коп., інфляційні витрати у сумі 54 750 грн 28 коп., а всього - 57 985 грн 76 коп., за прострочення виконання рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики на підставі ст. 625 ЦК України. На обґрунтування своїх вимог зазначив, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 18 серпня 2014 року стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 146 680 грн основного боргу за договором позики та 1 466 грн 80 коп. судового збору. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 02 грудня 2014 року скасовано вказане рішення Солом'янського районного суду м. Києва, ухвалено нове рішення, яким стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 146 680 грн основного боргу за договором позики, 9 869 грн 16 коп. процентів за користування позикою за період із 26 липня 2013 року до 02 липня 2014 року, а також 1 543 грн 15 коп. - три проценти річних за період із 25 лютого 2014 року до 02 липня 2014 року на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України і 1 580 грн 92 коп. судового збору. На підставі виконавчого листа, виданого 23 січня 2015 року Солом'янським районним судом м. Києва, 20 лютого 2015 року державний виконавець відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції м. Києва (далі - ВДВС Солом'янського РУЮ м. Києва) виніс постанову про відкриття виконавчого провадження із наданням боржникові строку для добровільного виконання до 27 лютого 2015 року. Проте у встановлений строк боржник не виконав добровільно рішення апеляційного суду м. Києва від 02 грудня 2014 року і лише 10 березня 2015 року відповідач перерахував на депозитний рахунок ВДВС Солом'янського РУЮ м. Києва суму боргу у розмірі 158 092 грн 31 коп., яку у свою чергу перераховано позивачу.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції, позов задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти за період із 03 липня 2014 року до 09 березня 2015 року згідно зі ст. 625 ЦК України, а саме: 3 013 грн 47 коп. - три проценти річних; 31 536 грн 20 коп. - інфляційні витрати, а також судовий збір у сумі 345 грн 50 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Задовольняючи частково указаний позов, апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 212, 303, 304 ЦПК України, а також врахувавши обставини справи, правильно виходив із наявності правових підстав, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, для стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних витрат за прострочення виконання зобов'язання.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи про неправильне застосування апеляційним судом ст. 625 ЦК України та незастосування до спірних правовідносин Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) є безпідставними, адже за змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу і відкриття виконавчого провадження.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України, виклавши правову позицію із цього питання у постановах від 20 грудня 2010 року у справі № 3-57гс10, від 04 липня 2011 року у справі № 3-65гс11, а також від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, які відповідно до ст. 111-28 ГПК України та ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність до судового рішення Верховного Суду України.

Отже, рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.