275/5/16-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 15.02.2017 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 25 липня 2016 року,

У січні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 27 липня 2006 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 250 грн зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Позивач указував про те, що зазначений вище кредитний договір складається з заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та тарифами банку.

Зазначав про те, що відповідачка взяті на себе зобов'язання не виконала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого станом на 30 листопада 2015 рокувиникла заборгованість у розмірі 23 723 грн 59 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 11 967 грн 60 коп.; заборгованість по процентах за користування кредитом у розмірі 9 200 грн; пеня та комісія у розмірі 950 грн; штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн; штраф (процентна складова) у розмірі 1 105 грн 88 коп.

З урахуванням наведеного ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 23 723 грн 59 коп.

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 30 травня 2016 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 11 967 грн 60 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" судові витрати у розмірі 572 грн 46 коп. У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 25 липня 2016 року рішення районного суду в частині відмови у задоволенні позову та стягнення судового збору скасовано. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 9 200 грн 10 коп. - заборгованості по процентах, 950 грн - заборгованості по пені, 500 грн - фіксовану частину штрафу, 1 105 грн 88 коп. - складову частину штрафу та судовий збір у розмірі 2 557 грн 80 коп. У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що Умови та правила надання банківських послуг не містять дати складання, не вручені відповідачці та не підписані нею, а, отже, не є належним та допустимим доказом умов кредитного договору щодо нарахованих банком штрафних санкцій. Строк виконання зобов'язання сторонами не доведено, відомостей щодо строку, на який видана кредитна картка не надано. Проте відповідачка належним чином не виконала взяті на себе зобов'язання, унаслідок чого заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню в обсязі визнаних нею вимог.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" й задовольняючи його, виходив із того, що кредитна картка перевидавалась, останній раз 29 травня 2013 року зі строком дії до травня 2017 року, якою відповідачка користувалась до 30 січня 2015 року. Факт ознайомлення відповідачки з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами банку та її згода з тим, що такі умови та правила є частиною кредитного договору підтверджується її підписом у заяві від 27 липня 2006 року. Отже, наявні підстави для стягнення зОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором.

Проте повністюпогодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що 27 липня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 250 грн зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначало про те, що ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання не виконала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого станом на 30 листопада 2015 рокувиникла заборгованість у розмірі 23 723 грн 59 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 11 967 грн 60 коп.; заборгованість по процентах за користування кредитом у розмірі 9 200 грн; пеня та комісія у розмірі 950 грн; штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн; штраф (процентна складова) у розмірі 1 105 грн 88 коп.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до умов договору, укладеного ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_3, кінцевий термін виконання кредитного зобов'язання відповідає строку дії картки. Строк дії карткив договорі визначений у два роки.

Автоматичне неодноразове продовження дії карткине змінює терміну виконання кредитного зобов'язання, отже продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає.

Подальше продовження дії картки є способом виконання зобов'язання щодо повернення простроченогокредиту, процентів і неустойки.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 22 жовтня 2014 року № 6-127цс14, яка у силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднаннідо невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

У ст. 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, стягуючи з відповідачки штраф та пеню, у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України належним чином не дослідив, чи є штраф і пеня одним видом цивільно-правової відповідальності, чи можливе їх одночасне застосування за одне йте саме порушення, а саме строків виконання грошових зобов'язаньза кредитним договором, та чи свідчать такі обставини про недотримання положень, закріплених у Конституції України (254к/96-ВР) щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 25 липня 2016 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.