6-34854ск15 Про припинення права на частку в спільному майні - 24.02.2016 Прийняття

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 10 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 28 жовтня 2015 року,

У червні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив припинити право власності ОСОБА_4 на Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1, визнавши за ним право власності на вказану частину житлового будинку, зі сплатою ОСОБА_4 грошової компенсації вартості її частки.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що вказаний вище житловий будинок належав йому на праві власності відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 березня 2009 року, проте рішенням апеляційного суду Рівненської області від 21 березня 2013 року зазначене свідоцтво в частині 1/2 визнано недійсним та визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини спірного житлового будинку.

Позивач зазначав, що він є власником більшої частини будинковолодіння, оскільки є власником всіх надвірних будівель та споруд, а частка відповідачки не може бути виділена в натурі, враховуючи наявність у житловому будинку лише однієї житлової кімнати та неможливість за таких обставин поділити будинок на дві ізольовані квартири з окремими входами.

Посилаючись на те, що частка відповідачки у майні є незначною - 8,0 кв. м, а тому не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим із-за постійних сварок та конфліктів, а відповідачка у житловому будинку не проживає, не використовує його за цільовим призначенням, не бере участі в його утриманні, у зв'язку з чим просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 10 вересня 2015 року позов задоволено.

Припинено право власності ОСОБА_4 на Ѕ частини житлового будинку по АДРЕСА_1, житловою площею 16,0 кв. м.

Компенсовано ОСОБА_4 з депозитного рахунку № 37310004000032 територіального управління Державної судової адміністрації в Рівненській області 8 801 грн, внесених ОСОБА_3 як вартість Ѕ частини вказаного житлового будинку.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 28 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 10 вересня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення ОСОБА_3 на неї, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що частка відповідачки у спірному майні не може бути виділена в натурі, припинення права власності на 1/2 частини спірного будинку не завдасть істотної шкоди її інтересам, оскільки вона забезпечена іншим житлом і має у власності частку в квартирі, в якій зареєстрована та проживає.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що будинок АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить по Ѕ частини ОСОБА_4 відповідно до рішення апеляційного суду Рівненської області від 21 березня 2013 року та ОСОБА_3 згідно зі свідоцтвом про право власності на спадщину за законом від 27 березня 2013 року.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 земельна ділянка площею 0,2500 га за вказаною адресою належить ОСОБА_3

Відповідно до висновку експерта № 40512/3_С судової інженерно-технічної експертизи від 29 травня 2015 року ринкова вартість 1/2 частини спірного житлового будинку становить 8 801 грн; поділити будинок на дві частини без порушення вимог п. 2.24 ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення" неможливо, оскільки однієї кімнати площею 16,0 кв. м недостатньо для утворення двох квартир, які б відповідали вимогам п. 2.24 ДБН В.2.2-15-2005, а також через значний фізичний знос та незадовільний технічний стан його основних конструктивних елементів (а. с. 65-103).

Заперечуючи проти позову, відповідачка зазначала, що наявність висновку експерта про неможливість проведення розподілу житлового будинку в натурі, виходячи з того, що до уваги взято тільки житлову площу, не може бути безумовними підставами для задоволення позову, оскільки позбавлення її права власності на частину майна завдасть істотної шкоди її інтересам.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Відповідно до цієї норми, зокрема пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Дійшовши висновку про припинення права власності ОСОБА_4 на частку у спільному майні, суди у порушення ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України не перевірили належним чином, чи таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки, її заперечення з цього приводу не спростували та, зазначивши, що вона є власником квартири за іншою адресою, належним чином вказаних обставин не перевірили; при цьому виходячи із рівності часток співвласників у спільному майні не з'ясували також як наявність іншого житла і у ОСОБА_3, так і його фактичне проживання у спірному будинку.

Відповідно до положення ч. 4 ст. 10 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

З огляду на вказане колегія суддів касаційного суду вважає, що суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули, не врахували рівності часток співвласників у спільному майні, у зв'язку з чим частка ОСОБА_4 у ньому не може вважатись незначною, належним чином не перевірили доводів відповідачки щодо завдання істотної шкоди її інтересам в разі позбавлення її права власності на частину майна, дійшовши передчасного висновку про наявність правових підстав для припинення її права власності на Ѕ частини спірного будинку, а тому судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 10 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 28 жовтня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.