Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

СитнікО.М., Гвоздика П.О., МартинюкаВ.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 18 листопада 2015 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Посилалася на те, що вона перебувала з ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі з 24 квітня 2010 року по 13 жовтня 2011 року та з 05 червня 2012 року по 16 вересня 2014 року. В період шлюбу ОСОБА_5 отримав кредит на придбання автомобіля марки Hundai Sonata, державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Після розірвання шлюбу, у зв'язку з тим, що між сторонами не було досягнуто домовленості щодо поділу майна, вона звернулася до суду із позовом про поділ майна подружжя та під час розгляду справи дізналася, що вказаний автомобіль був відчужений батькові ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 03 грудня 2013 року. Позивачка вважала, що такий договір має бути визнаний недійсним, оскільки автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя та був відчужений без її згоди.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 18 листопада 2015 року, позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений на підставі довідки-розрахунку від 03 грудня 2013 року № 100876 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо автомобіля марки Hundai Sonata, державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Скасовано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 01 липня 2014 року, видане ОСОБА_6 Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 автомобіль марки Hundai Sonata, державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що спірний автомобіль набутий подружжям в період перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю подружжя.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 24 квітня 2010 року по 13 жовтня 2011 року та з 05 червня 2012 року по 16 вересня 2014 року.

У період перебування у шлюбі ОСОБА_5 уклав кредитний договір з ПАТ КБ "Правекс-Банк" від 28 квітня 2011 року, відповідно до якого отримав кредит у розмірі 207 746 грн на придбання автомобіля марки Hundai Sonata, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

03 грудня 2013 року ОСОБА_5 продав спірний автомобіль своєму батькові ОСОБА_6 на підставі довідки - рахунку від 03 грудня 2013 року № 100876 (а.с. 78).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тобто спільна сумісна власність подружжя презюмується.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодерження в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України (435-15) та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України в разі вчинення одним зі співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку вбачається, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року (справа № 6-1912цс15).

Враховуючи те, що покупцем спірного автомобіля є батько продавця ОСОБА_5, а отже він не міг не знати, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, суд правильно дійшов висновку, що відповідачі діяли недобросовісно.

Таким чином, суди обґрунтовано зробили висновок про задоволення позовних вимог.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом апеляційної інстанції при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 18 листопада 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.