Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євтушенко О.І., Мартинюка В.І., Завгородньої І.М., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 11 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 23 липня 2015 року,

У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 18 вересня 2006 року між ним та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № PLRORX06727900, відповідно до якого відповідачці наданий кредит у розмірі 1 480 грн 50 коп. зі сплатою 24 % річних строком на 12 місяців.

ОСОБА_6 порушила умови кредитного договору, у зв'язку з чим банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 14 листопада 2012 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 755 грн 81 коп. та судові витрати.

Вказане рішення суду відповідачкою не виконано, тому позивач просив стягнути з неї заборгованість у розмірі 32 033 грн 53 коп., з якої: заборгованість за відсотками - 4 712 грн; пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань - 25 796 грн 12 коп.; штраф (процентна складова) - 1 525 грн 41 коп.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 11 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 23 липня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Судами встановлено, що 18 вересня 2006 року між позивачем та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № PLRORX06727900, відповідно до якого відповідачці наданий кредит у розмірі 1 480 грн 50 коп. зі сплатою 24 % річних строком на 12 місяців.

Позичальником порушено умови кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 29 березня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 21 867 грн 82 коп. ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення вказаної заборгованості.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 14 листопада 2012 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ "КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 755 грн 81 коп. та судові витрати.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що рішенням суду вже було стягнуто з відповідачки заборгованість, а тому її зобов'язання за кредитним договором припинилися.

Вказані висновки судів не відповідають обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

У п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) судам роз'яснено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 ст. 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до змісту ст. ст. 599, 600, 601, 604, 609 ЦК України (435-15) за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Разом з тим суд першої інстанції, посилаючись на те, що матеріали справи не містять інформації, що стосується виконання рішення суду від 14 листопада 2012 року, не звернув увагу на копію постанови державного виконавця від 31 травня 2013 року про повернення виконавчого документа стягувачеві (а. с. 40).

Відповідно до зазначеної постанови виконавчий документ повернуто стягувачеві у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке можна звернути стягнення.

Крім того, позивач 26 травня 2015 року подав уточнену позовну заяву, в якій просив стягнути з відповідачки заборгованість за відсотками, пеню та штраф за період з 29 березня 2012 року, які утворилися внаслідок невиконання боржником судового рішення, а тому висновки суду про те, що зобов'язання позичальника за кредитним договором припинились у зв'язку з ухваленням судового рішення, є неправильними та не узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02 вересня 2015 року у справі № 6-369цс15.

На зазначені порушення судом першої інстанції норм матеріального права, апеляційний суд при перевірці обставин справи уваги не звернув.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 11 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 23 липня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.