Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Леванчука А.О., Писаної Т.О.,

Нагорняка В.А., Юровської Г.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно та поділ спільного майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року,

У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно та поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування позову позивачка посилалася на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2013 року між ними розірвано. Позивачка вказувала, що за час перебування сторін у шлюбі ними було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку за вказаною адресою. Зазначала, що під час розірвання шлюбу питання про поділ спільного майна подружжя не вирішувалося, а тому просила визнати за нею право власності на Ѕ частини будинку АДРЕСА_1, на Ѕ частини земельної ділянки за тією ж адресою та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 липня 2014 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 12 серпня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Поділено майно колишнього подружжя, яким: визнано за ОСОБА_3 право власності та виділено їй у власність Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 219,2 кв. м та виділено ОСОБА_4 у власність Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 219,2 кв. м.

Поділено майно колишнього подружжя.

Визнано за ОСОБА_3 право власності та виділено їй у власність Ѕ частини земельної ділянки по АДРЕСА_1, загальною площею 0,0455 га, кадастровий № НОМЕР_1.

Виділено ОСОБА_4 у власність Ѕ частини земельної ділянки по АДРЕСА_1, загальною площею 0,0455 га, кадастровий № НОМЕР_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 липня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення не відповідають вказаним вимогам.

Судом першої інстанції встановлено, що з 11 лютого 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про одруження, яке видано Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції м. Києва. Мають дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2013 року шлюб сторін було розірвано.

За час шлюбу відповідач придбав на підставі договору купівлі-продажу від 14 травня 2008 року земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,05455 га, кадастровий номер НОМЕР_1. Також подружжя збудувало житловий будинок АДРЕСА_1 що підтверджується копією свідоцтва про право власності від 27 грудня 2012 року, який зареєстрований в БТІ м. Києва та має технічний паспорт з позначкою, що будинок збудовано у 2009 році.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно належить подружжю, є їх спільною сумісною власністю, а тому підлягає поділу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказаним рішенням вирішено питання про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме ОСОБА_6

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого, тобто діє презумпція спільного майна подружжя.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,05455 га, кадастровий номер НОМЕР_1, придбана відповідачем під час шлюбу та належить йому на праві власності, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 30 січня 2009 року.

Житловий будинок АДРЕСА_1 належить відповідачу на підставі свідоцтва про право власності від 27 грудня 2012 року.

Разом із тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції належним чином не з'ясував обставини справи, а саме, не з'ясував, кому належить земельна ділянка, на якій розташований спірний будинок.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 липня 2014 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.