6-35371ск15 Про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення в квартиру - 08.02.2016 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Служба у справах дітей виконавчого комітету Октябрської районної в м. Полтаві ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4, до ОСОБА_5, ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Октябрської районної в м. Полтаві ради, про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення в квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 вересня 2015 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 03 листопада 2015 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що його син ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з серпня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 31 жовтня 2014 року розірвано.

02 листопада 2011 року ОСОБА_3 зареєструвалася у належній позивачу на праві власності квартирі АДРЕСА_1.

30 травня 2013 року у квартирі також було зареєстровано дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Подружнє життя у його сина - ОСОБА_5 з відповідачем не склалося, тому остання 31 грудня 2013 року добровільно з дитиною виїхала з квартири для подальшого проживання у своїх батьків, де мешкає до цього часу.

Позивач просив визнати ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення в квартиру, посилалась на те, що з січня 2014 року вона фактично припинила шлюбні відносини з ОСОБА_5 Останній вигнав її з дитиною зі спірної квартири, у зв'язку з чим вона переїхала проживати до своїх батьків, де мешкає по теперішній час.

Просила усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення її та малолітньої дитини ОСОБА_4 у дане житло.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18 вересня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1

У решті позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 03 листопада 2015 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 вересня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про її виселення, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у ч. 2 ст. 64 ЖК Української РСР, а саме: дружина наймача (власника), їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача (власника) може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем (власником) і ведуть з ним спільне господарство. Таку ж норму містить також стаття 405 ЦК України.

Згідно зі ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_2 є власником квартири в якій проживали його син, ОСОБА_3 та їх неповнолітній син ОСОБА_4 Із січня 2014 року його син з невісткою припинили шлюбні відносини і вона переїхала разом із сином проживати до своїх батьків, що підтверджується встановленими рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 05 серпня 2014 року фактами. ОСОБА_3 втратила право на користування цим житлом оскільки була відсутня в спірній квартирі без поважних причин понад один рік. Доказів того, що ОСОБА_2, ОСОБА_5 чинять їй перешкоди в користуванні квартирою ОСОБА_3 не надано.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо малолітнього - ОСОБА_4 та ухвалюючи в цій частині нове рішення апеляційний суд з урахуванням ч. ч. 2, 3 ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" та ч. 4 ст. 29 ЦК України дійшов обґрунтованого висновку про задоволення цієї частини позовних вимог ОСОБА_2, оскільки дитина має право користування житловим приміщенням нарівні з батьками, а судами встановлено, що ОСОБА_4 проживає разом зі своєю матір'ю за іншою адресою.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду Полтавської області від 03 листопада 2015 року та рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 вересня 2015 року в частині залишення без змін апеляційним судом ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 вересня 2015 року в частині залишення без змін рішенням апеляційного суду Полтавської області від 03 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 03 листопада 2015 року залишити без змін.