6-22741ск15 Про витребування майна з чужого незаконного володіння - 03.02.2016 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Державної інспекції сільського господарства в Рівненській області про визнання недійсною реєстрації транспортного засобу, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 19 червня 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив витребувати з чужого незаконного володіння належний йому транспортний засіб - навантажувач STALOWA WOLA L34, 1994 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, та передати його йому.

В обґрунтування позову зазначав, що він є власником навантажувача, який знаходився на території МП "Бальзат", належного відповідачу. Забрати належний йому транспортний засію він не має змоги, так як працівники підприємства зняли з нього акумуляторні батареї (2 шт), паливний насос та забрали ключі. Крім того, відповідач його повідомив, що не віддасть транспортний засіб, оскільки в нього є невиконані договірні зобов'язання з попереднім його власником. Повторно прибувши на територію підприємства з працівниками міліції,позивач виявив, що транспортний засіб був відсутній. Ураховуючи наведене, просив задовольнити позов у повному обсязі.

У лютому 2015 року ОСОБА_4 пред'явив зустрічний позов, посилаючись на те, що згідно розписки взяв на зберігання транспортний засіб навантажувач за згодою власника ОСОБА_5 до вирішення між ними договірних зобов'язань, які в них склались протягом квітня-грудня 2013 року. Однак, договірні питання не були вирішені з вини ОСОБА_5 При цьому, останній видав довіреність на ім'я ОСОБА_3 на розпорядження вказаним навантажувачем.

Оскільки ОСОБА_3, порушуючи закон, оформив власність на своє ім'я, позивач просив визнати реєстрацію транспортного засобу недійсною.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 12 травня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Витребувано від ОСОБА_4 та передано ОСОБА_3 належний йому на праві власності, відповідно до свідоцтва про реєстрацію від 30 серпня 2014 року, транспортний засіб - навантажувач STALOWAWOLA L34, 1994 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 19 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Реєстрацію транспортного засобу - навантажувача STALOWA WOLA L34, 1994 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який Державною інспекцією сільського господарства в Рівненській області 30 серпня 2013 року був зареєстрований на ім'я ОСОБА_3, свідоцтво про реєстрацію машини, визнано недійсною. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4 про визнання недійсною реєстрації транспортного засобу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що реєстрація спірного транспортного засобу відбулася з порушенням ч. 3 ст. 238 ЦК України згідно якої представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можно виходяи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

За правилами ч. 1 ст. 1004 ЦК Україниповірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.

На підставі довіреності, як зазначено у ч. 1 ст. 244 ЦК України, здійснюється представництво.

Частиною 3 ст. 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

Отже, повірений виступає від імені та за рахунок довірителя й повинен керуватися інтересами свого довірителя і діяти відповідно до вказівок, що дав йому довіритель.

Установлено, що згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 25 лютого 2013 року ОСОБА_5 є власником навантажувача STALOWA WOLA L34, 1994 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

6 червня 2013 року ОСОБА_5, скориставшись дублікатом свого свідоцтва про реєстрацію машини від 25 лютого 2013 року, нотаріально посвідченою довіреністю уповноважив ОСОБА_3 бути його представником практично в усіх підприємствах, установах та організаціях щодо обслуговування і розпорядження спірним навантажувачем та надав йому для цього відповідні права строком на шість місяців, а саме - до 6 грудня 2013 року.

Згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, виданого 30 серпня 2013 року, ОСОБА_3 є власником навантажувача STALOWAWOLA L34, 1994 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

Частиною ст. 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_4 зазначав, що спірний навантажувач він прийняв від ОСОБА_5 на відповідальне зберігання до вирішення своїх з ОСОБА_5 цивільних зобов'язань, а саме останній має перед ОСОБА_4 заборгованість за оренду екскаватора в сумі 90 000 грн. Факт перебування транспортного засобу у ОСОБА_4 ним не заперечується.

За положеннями ст. ст. 936, 937 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

На підтвердження укладення такого договору зберігання з ОСОБА_5, ОСОБА_4 надав копію розписки від 20 червня 2013 року.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Статтею 953 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Вирішуючи спір, апеляційний суд на вказане уваги не звернув, в порушення вимог ст. ст. 214, 303, 316 ЦПК України не встановив законність взяття ОСОБА_4 спірного майна на зберігання та не надав оцінку тому, чи відпали обставини, які обумовлювали закінчення строку такого зберігання.

Крім того, визнаючи недійсною реєстрацію права власності на транспортний засіб за ОСОБА_3, судом апеляційної інстанції не зазначено, які саме права ОСОБА_4 порушені у зв'язку із такою реєстрацією.

Викладене свідчить, що при вирішені спору апеляційним судом неповно встановлено фактичні обставин справи, не дано юридичної оцінки наданим сторонами доказам, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого апеляційним судом рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 19 червня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.