Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Остапчука Д. О., ДербенцевоїТ. П., Касьяна О. П.,

провівши попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 до Відділу реєстру житлового фонду Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Служба у справах дітей Луцької міської ради, про визнання недійсними розпорядження та свідоцтва про право власності на житло, за касаційною скаргою ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_6, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 вересня 2015 року та рішення апеляційного суду Волинської області від 12 жовтня 2015 року,

У січні 2015 року ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 звернувся до суду з указаним позовом, у якому зазначав, що 27 січня 2015 року йому стало відомо про приватизацію квартири АДРЕСА_1 без включення до кола осіб, які мають право на приватизацію його неповнолітньої дочки ОСОБА_5, яка постійно проживає у цій квартирі.

Оскільки розпорядженням відділу реєстру житлового фонду Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради від 22 серпня 2013 року № 1308-р, на підставі якого передано у приватну власність ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зазначену квартиру із подальшою видачею свідоцтва про право власності на цю квартиру порушено право неповнолітньої ОСОБА_5 на житло, позивач просив визнати недійсними зазначене розпорядження та свідоцтво про право власності.

ухвалами Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 та 23 червня 2015 року до участі у справі як третю особу було залучено Службу у справах дітей Луцької міської ради та як відповідача ОСОБА_8

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 вересня 2015 року позов задоволено.

Визнано недійсними розпорядження відділу реєстру житлового фонду Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради від 22 серпня 2013 року № 1308-р та свідоцтво про право власності на житло від 22 серпня 2013 року на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 12 жовтня 2015 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 вересня 2015 року в частині визнання недійсним розпорядження відділу реєстру житлового фонду Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради від 22 серпня 2013 року № 1308-р змінено та ухвалено в цій частині нове рішення про визнання незаконним розпорядження відділу реєстру житлового фонду Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради від 22 серпня 2013 року № 1308-р.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, ухвалені у справі судові рішення просить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційну скаргу ОСОБА_9 необхідно відхилити з огляду на наступне.

Статтею 335 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами встановлено, що розпорядженням відділу реєстру житлового фонду Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради від 22 серпня 2013 року № 1308-р "Про приватизацію державного житлового фонду" передано у спільну часткову власність ОСОБА_6 та ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 та видано на його підставі свідоцтво про право власності на цю квартиру від 22 серпня 2013 року.

Із довідки житлово-комунального господарства Луцької міської ради від 23 липня 2013 року № 15 вбачається, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 17 листопада 2004 року була зареєстрована у вказаній квартирі і знята з реєстрації 23 січня 2013 року за заявою матері ОСОБА_8 (а. с. 21).

Пунктом 3.2 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 листопада 2012 року № 1077 (z2109-12) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 року за № 2109/22421 (z2109-12) передбачено, що особа, яка досягла 14-річного віку подає заяву про зняття з реєстрації місця проживання особисто.

У матеріалах справи заява ОСОБА_5 та згода її іншого законного представника - батька ОСОБА_4 про зняття її з реєстрації за адресою: квартира АДРЕСА_1, - відсутня.

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ "Про приватизацію державного житлового фонду" наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Аналогічне положення міститься і в п. 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (z0109-10) .

Виходячи з аналізу вказаних положень у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а отже і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.

Вирішуючи спір по суті та ухвалюючи рішення про визнання незаконним розпорядження про приватизацію спірної квартири та визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, відповідно до приписів ст. ст. 212- 214, 303 ЦПК України суди виходили із того, що відповідачі приватизували спірну квартиру з порушенням вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , оскільки спірна квартира була постійним місцем проживання ОСОБА_5, тому вона мала право на її частину, проте на момент приватизації незаконно була знята із реєстрації за вказаною адресою.

Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права, фактичне непроживання ОСОБА_5 за місцем реєстрації та недоведеність позивачем порушення житлових прав останньої під час приватизації спірної квартири - безпідставні, оскільки обставини, на які посилається заявник, були предметом дослідження у судах і висновки з цього приводу, зроблені судами, ґрунтуються на встановлених у суді обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи скарги про неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права безпідставні.

Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення касаційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 332, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 вересня 2015 року у незміненій частині та рішення апеляційного суду Волинської області від 12 жовтня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.