Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Авдієнко Віктор Петрович, про визнання права власності у порядку спадкування за законом за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2015 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, з яким вони перебували у фактично шлюбних відносинах, після смерті якого відкрилась спадщина на належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку для ведення садівництва, розташовану на території с. Старі Петрівці Вишгородського району Київської області, Садове товариство "Колективна праця". Вона на час смерті спадкодавця проживала зі спадкодавцем, у встановлений законом строк звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак їй відмовили у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з невідповідністю місця проживання спадкодавця.

Ураховуючи наведене, позивачка просила визнати за нею право власності на указане спадкове майно.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13 січня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку для ведення садівництва, розташовану на території с. Старі Петрівці Вишгородського району Київської області, Садове товариство "Колективна праця" та квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5

Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, які встановлені рішенням Шевченківського суду м. Києва від 27 лютого 2014 року, що набрало законної сили, і прийняла спадщину як спадкоємець четвертої черги. При цьому зазначав, що спадкоємців попередніх черги або інших спадкоємців четвертої черги судом не встановлено.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачка пред'явила позов до Старопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, яка жодним чином не порушувала права позивачки і не має відношення до спадщини ОСОБА_5, оскільки у померлого є спадкоємці, які звернулись до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини. При цьому зазначив, що до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини звернулась сестра спадкодавця, ОСОБА_6, яка подала апеляційну скаргу, яка не була залучена до участі у справі і вирішення питання про право на спадщину впливає на права та інтереси останньої, проте суд апеляційної інстанції немає таких процесуальних повноважень.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, з яким ОСОБА_3 перебувала у фактично шлюбних відносинах, після смерті якого відкрилась спадщина на належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку для ведення садівництва, розташовану на території с. Старі Петрівці Вишгородського району Київської області, Садове товариство "Колективна праця".

На день смерті спадкодавця ОСОБА_3 проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, і ці обставини встановлені рішенням Шевченківського суду м. Києва від 27 лютого 2014 року, що набрало законної сили. У встановлений законом строк ОСОБА_3 звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини у порядку ст. 1264 ЦК України.

За правилами ст. ст. 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Згідно зі ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно врахувати правила ч. 2 ст. 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, у ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Обґрунтовуючи заперечення проти апеляційної скарги ОСОБА_6, яка не була залучена до участі у справі, позивачка посилалась на те, що вона проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини і ці обставини встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, та не підлягають доведенню (ст. 61 ЦПК України). При цьому посилалась на те, що інших спадкоємців за законом немає. Зазначала, що ОСОБА_6 не довела свого права на спадщину, зловживає правом звернення до суду і вважала її особою, яка не довела свого права апеляційного оскарження рішення, оскільки її позовна заява про визнання права на спірне майно вкотре була залишена Шевченківським районним судом м. Києва від 23 червня 2015 року без розгляду, та не є особою, яка отримала відповідне свідоцтво про право на спірне спадкове майно по закону. Отже, на її думку, апеляційний суд фактично узаконив відсутнє у ОСОБА_6 право на спадкування за законом.

При цьому, під правом апеляційного оскарження слід розуміти передбачену цивільним процесуальним законодавством можливість для певних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин оскаржити в апеляційному порядку судові рішення. Для реалізації права апеляційного оскарження особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна довести належність до кола суб'єктів, які мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, тобто повинна довести, що рішення суду впливає на її права та обов'язки на час розгляду справи в суді першої інстанції. Матеріали, додані до апеляційної скарги, таких доказів не містять.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірив, зокрема не перевірив, чи має ОСОБА_6 право на спірне спадкове майно, про те, що вона не довела такого права, й про відсутність інших спадкоємців на спірне майно за законом.

При цьому апеляційний суд не врахував, що подання до нотаріальної контори певними особами заяв про прийняття спадщини само по собі не підтверджує родинні відносини зі спадкодавцем, а також право на спадщину ОСОБА_6 на час розгляду справи в суді першої інстанції та на час подання апеляційної скарги. Отже, висновки апеляційного суду про те, що вирішення питання про право на спадщину впливає на права та інтереси ОСОБА_6, яка не була залучена до участі у справі є передчасними,ґрунтуються на припущеннях, що заборонено (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, щов силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2015 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.