Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Демяносова М.В., суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Маляренка А.В., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Індустріального районного суду м Дніпропетровська від 19 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року,

У січні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ПАТ "Акцент-Банк" про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 та ПАТ "Акцент-Банк" солідарно на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 25 жовтня 2006 року № KIA0GK00830019, яка станом на 11 січня 2014 року складає 256 233,85 доларів США (еквівалент 2 048 077 грн 16 коп.) і складається із: заборгованості за кредитом - 79 114,53 доларів США (еквівалент 632 362 грн 44 коп.), заборгованості за відсотками 66 168,64 доларів США (еквівалент 528 885 грн 94 коп), заборгованості з винагороди - 9 655 доларів США (еквівалент 77 172 грн 42 коп.), заборгованості з пені - 101 295,68 доларів США (еквівалент 809 656 грн 37 коп.).

Вирішено питання про відшкодування судових витрат.

В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати судові рішення у справі в частині відмови у задоволенні позову та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають зазначеним нормам процесуального права.

Судами встановлено, що 25 жовтня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № КІА0СК00830019, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_6 кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 25 жовтня 2006 року по 25 жовтня 2021 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 80 000 доларів США на придбання житла, а також у розмірі 13 125 доларів США на сплату страхових платежів у випадку та згідно з порядком, передбаченим п. п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до умов п. 1.1 кредитного договору сторони домовилися, що погашення заборгованості за кредитним договором здійснюється в такому порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1128,73 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії. Період сплати з "15" по "20" число кожного місяця. Також сплачує винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту (0,2 % = 160 дол. США).

Згідно з п. 4.1 укладеного кредитного договору при порушенні позичальником якого-небудь із зобов'язань зі сплати відсотків за користування кредитом, термінів повернення кредиту, винагороди позичальник сплачує банку за кожний випадок порушення пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не менше однієї гривні за кожен день прострочення.

Також п. 1.3 кредитного договору передбачено, що забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за даним Договором виступає іпотека житлового будинку у с. Михайлівка-Рубежівка по вул. Калініна, 7.

Крім того, зобов'язання за вказаним кредитним договором було забезпечено договором поруки від 05 лютого 2013 року, укладеним між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ПАТ "Акцент Банк", згідно з яким ПАТ "Акцент-Банк" зобов'язалося відповідати перед кредитором за зобов'язаннями ОСОБА_6 за вказаним кредитним договором у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд виходив із доведеності та обґрунтованості позову в частині стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_6 та ПАТ "Акцент-Банк".

Встановивши, що відповідач ОСОБА_6 порушив зобов'язання за кредитним договором від 25 жовтня 2006 року № KIA0GK00830019, у зв'язку з чим станом на січень 2014 року утворилась заборгованість у сумі 256 233,85 доларів США, суд правомірно стягнув зазначену суму заборгованості з ОСОБА_6 та ПАТ "Акцент Банк" як поручителя.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_7, суд керувався ст. 511 ЦК України, відповідно до якої укладений між ОСОБА_6 та ПАТ "ПриватБанк" договір кредиту не створює для ОСОБА_7 ніякого обов'язку щодо цього договору.

Сама ж ОСОБА_7 ніяких договорів із ПАТ "ПриватБанк" не укладала.

Посилаючись на ст. 65 СК та той факт, що відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на момент укладення спірного договору, перебували у зареєстрованому шлюбі, а відтак договір кредиту укладено в інтересах сім'ї, позивач не вірно тлумачить вимоги даної норми, з огляду на роз'яснення, які містяться в п. 25 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) , в якій, зокрема, зазначено, що згідно вимог ст. 65 СК України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.

Оскільки позовні вимоги стосуються грошових коштів, а не майна, суд обґрунтовано відмовив у задоволені позову до ОСОБА_7

Проте судами залишено поза увагою, що відповідно до ст.192 ЦК України (435-15) законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 533 ЦК України (435-15) грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3 ст. 533 ЦК України (435-15) ).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (15-93) дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України установлено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам ст. ст. 212, 214, 303 ЦПК України (1618-15) порушили норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Заочне рішення Індустріального районного суду м Дніпропетровська від 19 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.