Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Карпенко С.О., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Інституту народознавства Національної академії наук України про визнання наказів незаконними та стягнення різниці середнього заробітку, за касаційною скаргою Інституту народознавства Національної академії наук України на рішення апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2015 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, із урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати незаконними та скасувати накази Інституту народознавства Національної академії наук України № 8-К від 2 лютого 2015 року, № 18-к від 2 березня 2015 року, № 29-к від 1 квітня 2015 року, № 32-к від 15 квітня 2015 року та стягнути з останнього різницю між її середнім заробітком та виплаченою заробітною платою відповідно до ст. 113 КЗпП України у розмірі 1545 грн 96 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 4 липня 2014 року її було поновлено на роботі в Інституті народознавства Національної академії наук України на посаді провідного зберігача фондів Музею етнографії та художнього промислу та стягнуто на її користь середній заробіток за один місяць вимушеного прогулу. Наказом № 33-к від 11 липня 2014 року її зобов'язано приступити до виконання обов'язків провідного зберігача фондів Музею етнографії та художнього промислу, проте насправді роботодавець її до роботи не допустив, роботу не надав, прихід на роботу не фіксував. Водночас, роботодавець зобов'язав бухгалтерію підприємства здійснювати їй оплату праці за час простою у розмірі двох третин посадового окладу провідного зберігача фондів, хоча про простій підприємства її повідомлено не було.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10 липня 2015 року в позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано накази Інституту народознавства Національної академії наук України № 8-К від 2 лютого 2015 року, № 18-к від 2 березня 2015 року, № 29-к від 1 квітня 2015 року, № 32-к від 15 квітня 2015 року. Стягнуто з Інституту народознавства Національної академії наук України на користь ОСОБА_4 різницю між середнім заробітком та виплаченою заробітною платою в розмірі 1 545 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Інститут народознавства Національної академії наук України, не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, посилаючись на порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що за відсутності трудової функції та обсягу трудового навантаження на посаді провідного зберігача фондів Музею етнографії та художнього промислу та неможливості введення додаткової штатної одиниці посади провідного зберігача фондів Музею етнографії та художнього промислу у штат Інституту народознавства Національної академії наук України, роботодавець правильно кваліфікував перебування ОСОБА_4 на такій посаді, як простій.

Ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що після ознайомлення ОСОБА_4 із наказом № 5к від 22 січня 2015 року, відповідно до якого вона повинна була до 13 лютого 2015 року надати згоду щодо її переведення на посаду доглядача фондів Музею етнографії та художнього промислу на час простою, роботодавець 2 лютого 2015 року видав наказ № 8-К про встановлення їй простою з 22 січня 2015 року до 31 січня 2015 року, а потім наступні накази про простій (№ 18-к від 2 березня 2015 року, № 29к від 1 квітня 2015 року, № 32-к від 15 квітня 2015 року) без повідомлення про це працівника. Крім того, апеляційним судом встановлено, що у зазначений період у секторі обліків фондів Музею етнографії та художнього промислу була вакантна посада провідного зберігача фондів (на час перебування основного працівника у декретній відпустці), яку роботодавець не запропонував ОСОБА_4 Зазначені порушення трудового законодавства призвели до порушення прав працівника та є підставою для скасування вказаних наказів і стягнення на її користь різницю між середнім заробітком та фактично виплаченою заробітною платою.

Такі висновки апеляційного суду відповідають нормам матеріального і процесуального закону, а також встановленим обставинам справи.

Згідно із ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду про порушення роботодавцем трудових прав працівника, тому касаційна скарга Інституту народознавства Національної академії наук України підлягає відхиленню, а рішення апеляційного суду - залишенню без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Інституту народознавства Національної академії наук України відхилити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 23 жовтня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.