Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

Червинської М.Є., Писаної Т.О., Юровської Г.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Київської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ГУ ДМС України в Одеській області, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселення; за позовом ОСОБА_7, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_9, до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права користування квартирою за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2015 року,

У листопаді 2013 року Київська районна адміністрація Одеської міської ради звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що згідно обмінного ордеру на житлове приміщення № 4109, виданого 8 червня 1990 року бюро обміну житловими приміщеннями виконавчого комітету Одеської міської ради на підставі рішення бюро обміну від 6 червня 1990 року № 23 ОСОБА_4 в порядку обміну було надане житлове приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_1. ОСОБА_4 проживав у наданій йому квартирі разом із донькою ОСОБА_5 На теперішній час у квартирі без відповідних правових підстав мешкають ОСОБА_6, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 ОСОБА_4 з 2000 року у вказаній квартирі не проживає, виїхав за межі України, вселятися в зазначену квартиру наміру не має, на житлову площу не претендує, про що зробив відповідну заяву, посвідчену нотаріусом нотаріального округу м. Заводоуковськ Заводоуковського району Тюменскої області Російської Федерації, а тому договір найму спірної квартири, відповідно до якого наймачем є ОСОБА_4 є розірваним з часу його вибуття, а саме з 2000 року. ОСОБА_6, не будучи членом родини ОСОБА_4, оселився у спірній квартирі за домовленістю з наймачем, уклавши з ним договір піднайму жилого приміщення від 15 листопада 2008 року. Проте зазначений договір не був погоджений з наймодавцем - Київською районною адміністрацією Одеської міської ради та не зареєстрований у житлово-експлуатаційній організації. Враховуючи вищевикладене просила визнати ОСОБА_4, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1; виселити ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

У червні 2014 року ОСОБА_7 в інтересах своєї малолітньої дитини - ОСОБА_9 звернулась до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що з листопада 2008 року вона мешкає зі своїм чоловіком та двома неповнолітніми дітьми у квартирі АДРЕСА_1 на підставі дозволу ОСОБА_4 з погодженням ОСОБА_5, який був наданий її чоловіку - ОСОБА_6, з якими він знаходився у дружніх відносинах тривалий час. Зазначала, що з моменту вселення у спірну квартиру вони сплачують у повному обсязі комунальні платежі та здійснюють поточний ремонт квартири. Вважаючи, що її донька набула рівне з іншими членами сім'ї право користування спірним жилим приміщенням, просила визнати за ОСОБА_9 право користування квартирою АДРЕСА_1.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2015 року, позов Київської районної адміністрації Одеської міської ради задоволено. Визнано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1. Виселено ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні позову ОСОБА_7, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_9, відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Київської районної адміністрації Одеської міської ради відмовлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 (v0002700-85) (з відповідними змінами) "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України (5464-10) " судам роз'яснено, що відповідно до ст. 107 ЖК України наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це.

На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Так, суди установивши, що ОСОБА_4 з 2000 року у спірній квартирі не проживає, виїхав за межі України, вселятися у зазначену квартиру наміру не має, на житлову площу не претендує, про що зробив відповідну заяву (а.с. 7), дійшли обґрунтованого висновку про те, що договір найму вищевказаної квартири відповідно до якого наймачем є ОСОБА_4 є розірваним з часу його вибуття. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2011 року було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та визнання права користування житловим приміщенням (а.с. 13-15). Зазначеним рішенням було встановлено, що ОСОБА_6 мешкає у спірному житловому приміщенні на підставі договору піднайму від 15 листопада 2008 року строком дії до 2012 року та цей договір був єдиною підставою для його вселення та подальшого використання квартири. Однак, вищевказаний договір не було погоджено із наймодавцем - Київською районною адміністрацією Одеської міської ради, та не було зареєстровано.

Оскільки ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у спірній квартирі проживають без відповідної правової підстави, суди дійшли правильного висновку про їх виселення.

Відтак, висновки судів про відмову в позові ОСОБА_7, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_9, до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання права користування квартирою за необґрунтованістю є правильними та такими, що ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.