6-31783ск15 Про визнання заповіту недійсним - 27.01.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2015 року,

У жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду із указаним позовом, мотивуючи його тим, що вона є невісткою ОСОБА_6, яка 07 серпня 2001 року склала заповіт, за яким заповіла позивачу все майно, що буде належати їй на день її смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, також на все те, на що вона за законом буде мати право.

Проте у квітні 2011 року їй стало відомо, що 11 квітня 2011 року ОСОБА_6 склала новий заповіт, за умовами якого належну їй Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.

Посилаючись на те, що на час посвідчення заповіту на користь відповідача спадкодавець не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними, просила визнати вказаний заповіт недійсним.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що за життя, а саме: 07 серпня 2001 року, ОСОБА_6 склала заповіт на користь своєї невістки - ОСОБА_3, за умовами якого все своє майно, що буде належати їй на день смерті, заповіла останній.

11 квітня 2011 року ОСОБА_6 склала новий заповіт на користь ОСОБА_4, відповідно до якого заповіла останній належну їй Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.

18 травня 2011 року ОСОБА_3 звернулась до Першої івано-Франківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_6

08 серпня 2011 року ОСОБА_4 звернулась до Першої івано-Франківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_6

Згідно з висновками акта амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи від 07 липня 2014 року № 217 ОСОБА_6 страждала стійким хронічним психічним розладом у формі органічного розладу особистості та поведінки (органічного психосиндрому) внаслідок дисфункції головного мозку з глибокою астенією, зумовленою соматичними захворюваннями. Зазначене захворювання істотно впливало на здатність ОСОБА_6 усвідомлювати свої дії та керувати ними на момент підписання заповіту 11 квітня 2011 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з висновками якого погодився і апеляційний суд, оцінивши висновки експерта та інші докази, надані сторонами, дійшов висновку, що вищевказаний акт амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи не є належним доказом психічного стану ОСОБА_6, оскільки не містить категоричних даних про факт неусвідомлення значення дій та можливості керувати ними ОСОБА_6 під час складання заповіту.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) роз'яснено, що правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Тобто підставою для визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року, прийнятій за результатами розгляду справи № 6-9цс12, що відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Як вбачається із матеріалів справи, висновок амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи від 07 липня 2014 року № 217 не містить категоричних даних про те, що ОСОБА_6 в момент складання оспорюваного заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Таким чином, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України правильно визначилися з характером спірних правовідносин та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з їх безпідставності та необґрунтованості, оскільки позивачем не доведено, що ОСОБА_6 при складанні 11 квітня 2011 року заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2015 року та ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2015 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2015 року залишити без змін.