Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Леванчука А.О. Нагорняка В.А. Мазур Л.М.

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 02 листопада 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди.

На обґрунтування позову позивач посилався на те, що з 20 лютого 2012 року в провадженні Заводського РВ міліції м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області перебуває кримінальна справа № 43121238, порушена за ч. 3 ст. 185 КК України, в ході розслідування якої винні в крадіжці особи станом на 24 грудня 2014 року не встановлені.

Позивач вказував, що вказаною крадіжкою автомобіля йому спричинено майнову шкоду на суму 5 740 грн, яка у зв'язку з невстановленням винних у крадіжці осіб, на підставі ст. 1177 ЦК України (в редакції, яка діяла на час вчинення злочину) підлягає стягненню з Державного бюджету України. На підставі вищевказаного позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 5 740 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 02 листопада 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 20 лютого 2012 року слідчим відділом Заводського РВ м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області порушено кримінальну справу № 43121238 за фактом крадіжки належного позивачу майна за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

В ході слідства позивача визнано потерпілим, допитано в якості потерпілого та визнано цивільним позивачем в рамках кримінальної справи. Досудове слідство на даний час триває.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилається на те, що досудовим слідством винних в крадіжці осіб не встановлено, відтак вважає, що спричинена крадіжкою шкода має бути відшкодована Державою Україна в особі Державної казначейської служби України у порядку ст. 1177 ЦК України (в редакції, що діяла на момент скоєння злочину).

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Редакція статті 1177 ЦК України, на яку посилається позивач у своїй позовній заяві, втратила чинність у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення законодавства у відповідність з Кримінальним процесуальним кодексом України" від 16 травня 2013 № 245-УІІ (245-18) , а тому відповідно до ст. 5 ЦК України не може бути застосована до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 1177 ЦК України (у чинній редакції) шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Положення вказаної статті передбачають можливість компенсації шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок Державного бюджету України виключно у випадках та порядку, передбачених законом.

Механізм відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету на сьогодні законодавчо визначений Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) .

В той же час вказаний Закон передбачає можливість реалізації норми цивільного законодавства про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету лише у випадку, коли кримінальне правопорушення вчинено спеціальним суб'єктом (працівник правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою тощо.

За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у позові.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судами попередніх інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 02 листопада 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.