Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Демяносова М.В., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Державної казначейської служби України та прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 липня 2015 року,

У березні 2015 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 липня 2015 року, позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_6 1 000 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 150 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також 500 грн на відшкодування послуг за надання правової допомоги.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

У касаційній скарзі Державна казначейська служба України просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачка незаконно перебувала під слідством в період з 1 липня 2009 року по 21 січня 2015 року, а тому має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) . Також судами визначено розмір моральної шкоди у сумі 150 000 грн, який суди вважали достатнім для задоволення потреб позивачки та який не призведе до її збагачення. Крім того, суди дійшли висновку, що на користь позивачки підлягає відшкодуванню матеріальна шкода (понесені витрати за надану правову допомогу) в розмірі 1 000 грн

Проте зазначені висновки судів не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону з наступних підстав.

Частиною 1 статті 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судами встановлено, що 29 серпня 2008 року Долинською міжрайонною прокуратурою Івано-Франківської області порушено кримінальну справу по факту зловживання службовим становищем особами Княжолуцької сільської ради та внесення в офіційний документ службовими особами завідомо неправдивої інформації за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 364, 366 КК України (а.с.8).

Постановою прокурора Івано-Франківської області від 9 квітня 2009 року за вищезазначеними ознаками злочинів порушено кримінальну справу стосовно ОСОБА_6 (а.с.9).

1 липня 2009 року старшим слідчим Долинської міжрайонної прокуратури прийнято постанову, якою ОСОБА_6 притягнуто як обвинувачену в даній справі та пред'явлено їй обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 364, 366 КК України та цього ж дня їй обрано запобіжний захід - підписку про невиїзд (а.с.13-15).

Вироком Долинського районного суду від 4 березня 2011 року позивачку визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України та на підставі ст. 70 КК України призначено покарання у виді 1 року 6 місяців обмеження волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків в органах місцевого самоврядування, на строк 1 рік 6 місяців, та із застосуванням ст. 75 КК України звільнено від відбуття основного покарання з випробуванням на іспитовий строк 1 рік, та звільнено позивача від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності (а. с.17-21).

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 травня 2011 року вирок Долинського районного суду від 4 березня 2011 року скасовано, справу повернуто на новий судовий розгляд (а. с. 22 - 24).

Вироком Долинського районного суду від 30 грудня 2011 року ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України та на підставі ст. 70 КК України призначено покарання у виді 1 року 6 місяців обмеження волі з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків в органах місцевого самоврядування, на строк 1 рік 6 місяців, та із застосуванням ст. 75 КК України звільнено від відбуття основного покарання з випробуванням на іспитовий строк 1 рік, та звільнено позивачку від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності (а.с.25-31).

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 березня 2012 року вирок Долинського районного суду від 30 грудня 2011 року змінено та виключено із мотивувальної та резолютивної частини вироку посилання про застосування щодо засудженої ОСОБА_6 ст. ст. 75, 76 КК України (а. с.32-34).

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2012 року ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 березня 2012 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд (а. с. 35-37).

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2012 року скасовано вирок Долинського районного суду від 30 грудня 2011 року, справу направлено на новий судовий розгляд.

17 жовтня 2013 року Долинським районним судом щодо позивачки постановлено обвинувальний вирок, який скасовано ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2013 року (а. с. 45-50).

Постановою Долинського районного суду від 18 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2014 року, кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України, повернуто прокурору Долинської міжрайонної прокуратури для організації проведення додаткового розслідування.

Постановою слідчого СВ Долинського РВ УМВС в Івано-Франківській області від 21 січня 2015 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР від 3 жовтня 2014 року, закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_6 складів злочину, передбачених ч. 1 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України.

За змістом п. 17 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року (z0106-96) , питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства України.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, установлених цивільних законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен день перебування під слідством чи судом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до п. п. 11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України (254к/96-ВР) , на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на статті 10, 11, 60, 212 та 214 ЦПК (статті 224- 226 ЦПК - при ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін.

Вищезазначені положення норм матеріального та процесуального закону судами враховано не було, дійшовши правильного висновку про те, що позивача незаконно перебувала під слідством та має право на відшкодування моральної шкоди, суди належним чином не обґрунтували та не навели відповідних розрахунків із урахуванням вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) щодо визначення розміру моральної шкоди. Не врахували, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен день перебування під слідством чи судом.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність" (2135-12) , "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (3341-12) та іншими актами законодавства, - відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду чи іншому рішенні суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину; 3) відмови в порушенні кримінальної справи; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" у наведених у ст. 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відповідно до пунктів 6, 11 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року (z0106-96) , одночасно з копією повідомлення про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства громадянинові направляється повідомлення, в якому роз`яснюється, куди і протягом якого терміну можна звернутись за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 ст. 3 Закону, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутись: 1) при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України відповідно до цих органів; 2) при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному порядку до суду, який розглядав справу по першій інстанції; 3) при скасуванні постанови районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт і закритті справи в районний (міський) суд (до судді), який розглядав справу про адміністративне правопорушення.

Суди в порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули, не врахували, що кримінальну справу відносно ОСОБА_6 було закрито на підставі постанови слідчого СВ Долинського РВ УМВС України в Івано-Франківській області, а тому відповідно до Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) для визначення розміру шкоди, передбаченої в пунктах 1, 3, 4 ст. 3 Закону України від 1 грудня 1994 року "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" позивачка повинна була звернутись із заявою про відшкодування їй витрат на юридичну допомогу до відповідного органу дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ. Враховуючи вищезазначене, суди дійшли передчасного висновку, що на користь позивачки за рахунок коштів Державного бюджету України підлягають стягненню витрати на юридичну допомогу.

Отже, судові рішення першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 19 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 липня 2015 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.