Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Закропивного О.В., Журавель В.І., Штелик С.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Шоста харківська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, скасування свідоцтва на право власності за заповітом, скасування договору дарування, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Харківської області від 30 вересня 2015 року,

У жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що вона є спадкоємицею першої черги після її матері - ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадковим майном є трикімнатна ізольована квартира АДРЕСА_1, яка належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 16 червня 1995 року, що видане Харківським міським центром приватизації житла. Після смерті ОСОБА_8 залишено заповіт на користь ОСОБА_5, який посвідчено 17 жовтня 2002 року приватним нотаріусом Лозівського міського нотаріального округу Харківської області Лавренко Л.А. та внесено в реєстр за № 1886 . На підставі цього заповіту ОСОБА_5 15 серпня 2014 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1\4 частини спірної квартири. 3 жовтня 2014 року був укладений договір дарування 1\4 частини цієї квартири, обдарованим за яким є ОСОБА_6 Вважала, що ОСОБА_5 не прийняв спадщину, тому просила визнати відповідача таким, що не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_8, скасувати свідоцтво на право власності за заповітом на 1\4 частини спірної квартири та договір дарування частини квартири, визнати за собою право власності в порядку спадкування за законом на 1\4 частини спірної квартири.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 липня 2015 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_5, таким, що не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_8 Скасовано свідоцтво на право власності за заповітом видане 15 серпня 2014 року Шостою Харківською державною нотаріальною конторою за реєстром № 1-866 на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_5 Скасовано договір дарування частини квартири, посвідчений державним нотаріусом Шостої Харківської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 від 3 жовтня 2014 року за реєстром № 1-992. Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 30 вересня 2015 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Зокрема, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку, з урахуванням норм ст. 549 ЦК України (1963), про відмову у задоволенні позову, оскільки факт прийняття спадщини ОСОБА_5 встановлено рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 червня 2014 року, а тому вимоги про визнання ОСОБА_5 таким, що не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_8 є необґрунтованими. Крім того, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що договір дарування укладено між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і позивач ОСОБА_4 не є стороною зазначеного договору, а тому оспорюваний договір не впливає на її права та обов'язки.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7, відхилити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 30 вересня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.