Справа: № 2а-8266/12/2670 

Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В. 

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Ніколаєнко М.Г.,

за участі представника позивача - Джунь А.І., представника відповідача - Борисова І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2012 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрВата" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "УкрВата" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Солом'янському районі міста Києва ДПС про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.03.2012 року № 0001442208, № 0001452208, № 0000282305.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 вересня 2012 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 16.01.2012р. по 24.02.2012р. Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ "УкрВата" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010р. по 30.09.2011р.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт від 13.03.2012р. № 270/23-07/31301408, який містить висновки про те, що позивачем порушено вимоги п. 5.1, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями), пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 9.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"від 16.07.1999р. № 996-ХІV, п. 2.4 і 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 (z0168-95) , було занижено податок на прибуток підприємства на загальну суму 2 493 845, 00 грн., в т.ч. за 2010 рік на суму 750 000, 00 грн., за І-ий квартал 2011 року - 993 677, 00 грн., ІІ-ий квартал 2011 року - 750 168, 00 грн., за ІІ-ІІІ квартали 2011 року - 750 168, 00 грн., та занижено податок на додану вартість на суму 107 984, 00 грн., в т.ч. за березень 2011 року на суму 40 942, 00 грн., за квітень 2011 року - 30 190, 00 грн., за травень 2011 року - 8 654, 00 грн., за червень 2011 року - 28 198, 00 грн.; п. 2.8, п. 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління національного банку України від 15.12.2004р. № 637 (z0040-05) .

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення: № 0001442208, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123, п. 7, п. 11 підрозділу Х "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України (2755-17) за порушення вимог п. 5.1, абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями), пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п. 9.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХІV, п. 2.4 і 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 (z0168-95) , визначило ТОВ "УкрВата" суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства в розмірі 2 681 346, 00 грн., в т.ч. 2 493 845, 00 грн. - основний платіж, 187 501, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0001452208, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 7, п. 11 підрозділу Х "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України (2755-17) за порушення вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 9.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХІV, п. 2.4 і 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 (z0168-95) , визначило ТОВ "УкрВата" суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 107 985, 00 грн., в т.ч. 107 984, 00 грн. - основний платіж, 1, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0000282305, яким відповідно до пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та згідно п. 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.1995р. № 436/95 (436/95) , за порушення п. 2.8, п. 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління національного банку України від 15.12.2004р. № 637 (z0040-05) , нарахувала ТОВ "УкрВата" штрафних (фінансових) санкцій на суму 4 432, 36 грн.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного в період, що підлягав перевірці) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (чинного в період, що підлягав перевірці), та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3 та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Згідно п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні норми містить і Податковий кодекс України (2755-17) , який застосовується до спірних правовідносин, що виникли після 01 квітня 2011 року.

Так, відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "УкрВата" (Покупець) і ТОВ "Бізнес Сервіс А-Плюс" (Продавець) були укладені договори поставок від 17.12.2010р. за № 199 та за № 200, згідно яких Продавець зобов'язується продати, а Покупець прийняти та оплатити вироби медичного призначення, що належним чином зареєстровані на території України як вироби медичного призначення та мають відповідні реєстраційні посвідчення (за Договором № 199) та бавовняне волокно відбілене та пакувальні матеріали (за Договором № 200), в асортименті та кількості, що погоджуються Сторонами у товарних накладних. Загальна вартість Товару за Договором № 199 становить 10 000 000, 00 грн., а за Договором № 200 -5 000 000, 00 грн.

Господарські відносини між позивачем та ТОВ "Бізнес Сервіс А-Плюс" підтверджуються наступними документами: видатковими накладними щодо поставки та отримання придбаних товарів на складі позивача, платіжними дорученнями, виписками з банківського рахунку позивача, податковими накладними.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Отже, укладаючи угоди із своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність, тощо.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ "Бізнес Сервіс А-Плюс" відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. (v0742760-11) зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Так, як вбачається з матеріалів справи, придбані товари в подальшому були використанні позивачем в своїй подальшій господарській діяльності, про що свідчать наступні документи: внутрішні документи позивача - накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (на підтвердження отримання закупленої сировини у виробництво), виробничі звіти по власному виробництву, матеріальні звіти по власному виробництву, відомості по партіям товарів на складах (бухгалтерський облік), звітами з праці, внутрішньо-розпорядчими документами - наказами про прийняття на роботу, посадовими інструкціями (на підтвердження наявності у позивача необхідних трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності та підтвердження повноважень посадових осіб, які підписували внутрішні документи Товариства); свідоцтва про державну реєстрацію виробів медичного характеру; договір оренди майнового комплексу від 15.07.2010р. за № 02, щодо платного користування майновим комплексом (на підтвердження наявності відповідних виробничих потужностей для переробки сировини, виробництва виробів медичного характеру), та акт прийому-передачі майнового комплексу від 15.07.2010р. за цим Договором; договорами поставки товарів (лікарських засобів та виробів медичного призначення), укладеними ТОВ "УкрВата" (Продавець/Постачальник) з рядом суб'єктів господарської діяльності (Покупці/Замовники) протягом 2009 - 2011 років, накладними-специфікаціями на поставку товарів та видатковими накладними по наданим договорам, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, отримані від уповноважених посадових осіб Покупців, реєстрами виданих податкових накладних за період січень-жовтень 2011 року; виписки з банківського рахунку позивача на підтвердження отримання коштів від Покупців/Замовників за реалізовані товари.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач на підтвердження прийнятих ним податкових повідомлень-рішень посилається на те, що ТОВ "Бізнес Сервіс А-Плюс" є суб'єктом господарювання, що має ознаки фіктивності. Вказаний висновок зроблений з наступних матеріалів, отриманих відповідачем листом УПМ ДПА у м. Києві від 01.02.2012р. № 460/7/09-109: постанова від 17.05.2011р. про порушення кримінальної справи за фактом підроблення звітної документації за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України ; постанову від 22.06.2011р. про порушення кримінальної справи за фактом створення підприємства невстановленими особами за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України; протокол допиту свідка ОСОБА_4 (бухгалтер ТОВ "Бізнес Сервіс А-Плюс") від 14.07.2011р., в якому остання показала, що фактично вказане підприємство не здійснює ніякої реальної господарської діяльності.

Також, ДПІ у Подільському районі м. Києва отримано службову записку від ГВПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва від 19.05.2011р. № 427/26-7, якою надано постанову про порушення працівником СВ Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві кримінальної справи від 17.05.2011р. за фактом підробки документів та фіктивного підприємництва за ознаками складів злочинів, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України. В ході розслідування кримінальної справи встановлено, що протягом 2007-2010 років невстановлена слідством особа, перебуваючи у невстановленому слідством місці, підробила від імені посадових осіб підприємства реєстраційні документи та податкову звітність.

Таким чином, податковий орган прийшов до висновку, що договори ТОВ "Бізнес Сервіс А-Плюс" відповідно до п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203, Цивільного кодексу України (435-15) є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Крім того, на підставі цього податкові накладні та первинні документи, виписані на виконання Договорів поставок, укладених між ТОВ "УкрВата" та ТОВ "Бізнес Сервіс А-Плюс", товари та матеріали, за якими не могли бути поставлені, не мають юридичної сили первинних документів, а тому не можуть бути підставою для відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

Стосовно викладеного колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Колегія суддів звертає увагу на те, що правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме не суперечили моральним засадам суспільства, отримання послуг та товарів здійснювалось для використання останніх у господарській діяльності, зокрема, виконання укладених договорів з іншими контрагентами щодо вказаних послуг та товарів.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Так, на момент здійснення правовідносин підприємство-контрагент позивача було зареєстровано як юридична особа та платник податків, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та встановлено судом першої інстанції, а також не заперечується відповідачем.

Крім того, нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів.

Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Крім того, в ході проведеної перевірки податковим органом не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Крім того, при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Проте, з даного приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, по-перше, ні матеріалами кримінальної справи, на які посилається податковий орган, ні самим відповідачем не встановлено факту обізнаності позивача щодо зазначених у кримінальній справі обставин стосовно контрагента під час укладення та виконання умов договорів. Як на час укладення, так і на момент виконання зазначених договорів директор ТОВ "Гарант-Сервіс-А" не був визнаний винним у вчиненні злочину, щодо нього не було порушено кримінальної справи, а тому позивача не було обізнано щодо протиправної діяльності його контрагента. Більш того, позивач вчинив всі залежні від нього дії, направленні на встановлення правового статусу ТОВ "Гарант-Сервіс-А". По-друге, підприємство-контрагент позивача під час укладення спірних договорів було зареєстровано належним чином, перебувало на податковому обліку та, відповідно, було платником податку на додану вартість, що не заперечується сторонами.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Крім зазначених в акті перевірки висновків Державна податкова інспекція у Солом'янському районі м. Києва жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваних правочинів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем будь-яких доказів щодо винесення вироку за вчинення будь-якого злочину, пов'язаного саме з господарською діяльністю позивача та вказаного контрагента не надано.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що під час проведення документальної перевірки ТОВ "УкрВата" відповідачем виявлено випадки видачі з каси підприємства готівкових коштів (по рахунку 372.1 "Витрати на відрядження") без підпису одержувачів на загальну суму 2 216, 18 грн., та як наслідок - перевищення ліміту залишку готівки в касі на аналогічну суму. На підставі п. 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки"від 12.06.1995р. № 436/95 (436/95) до позивача були застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 4 432, 36 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з твердженням суду першої інстанції, що так як відповідачем не надано жодних документів (а саме - копій видаткових касових ордерів ТОВ "УкрВата" за № 35 і № 36 від 06.12.2010р. на суми 1 108, 09 грн. кожен), які безпосередньо засвідчують факт вчинення порушення та підтверджують правомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на суму 4 432, 36 грн. за порушення п. 2.8, п. 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління національного банку України від 15.12.2004р. № 637 (z0040-05) , протиправним є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі п. 1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки"від 12.06.1995р. № 436/95 (436/95) податковим повідомленням-рішенням від 27 березня 2012 року № 0000282305.

Крім того, під час судового засідання, апелянт в якості аргументу для відмови в задоволенні позовних вимог посилався на постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 08 лютого 2013 року по справі №1-445/13 за обвинуваченням керівника ТОВ "Бізнес Сервіс А-Плюс" у вчиненні злочину передбаченого ст. 28 ч.2, ст. 205 ч.2, ст. 358 ч.1, 2, 3 ст. 358 ч. 3 Кримінального кодексу України.

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з такими аргументами представника відповідача з огляду на наступне.

Так, постанову Ленінського районного суду м. Луганська від 08 лютого 2013 року про звільнення від кримінальної відповідальності керівника ТОВ "Бізнес Сервіс А-Плюс", у зв'язку з актом амністії, не можна вважати підставою для висновку про неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за результатами правовідносин з контрагентом.

З цієї постанови не вбачається, що під час розгляду справи аналізувались операції з позивачем, а також те, що підписи на первинних документах за операціями з позивачем були підроблені та замість керівників контрагентів проставлені іншими особами. За змістом цієї постанови відсутні посилання на будь-які покази керівників контрагентів щодо сумісної протиправної діяльності підприємства-контрагента та ТОВ "УкрВата".

Крім того, в ході проведеної перевірки податковим органом не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги ТОВ "УкрВата".

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Ухвалу в повному тексті виготовлено 23.04.2013 року.