Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Леванчука А.О., Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 вересня 2015 року,

У березні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, в якому просила визнати недійсним договір дарування домоволодіння по АДРЕСА_1, укладений 15 жовтня 2010 року між її батьком ОСОБА_6 та ОСОБА_5, мотивуючи свої вимоги тим, що при укладенні цього договору її батько не розумів значення своїх дій, що відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України є підставою для визнання цього договору недійсним.

Рішенням Тисменицького районного суду від 19 лютого 2015 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування домоволодіння по АДРЕСА_1, укладений 15 жовтня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін з огляду на наступне.

У частині 1 ст. 225 ЦК України визначено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У п. 16 постанови Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 212 ЦПК України.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 (батьку позивача) на праві власності належало домоволодіння по АДРЕСА_1. 15 жовтня 2010 року на підставі відповідного договору ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_5 прийняла в дар вказане домоволодіння.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 просила визнати вищевказаний договір недійсним на підставі ч. 1 ст. 225 ЦК України, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_6, укладаючи цей договір, не розумів значення своїх дій, що було зумовлено захворюванням центральної нервової системи.

13 вересня 2013 року місцевим судом при розгляді справи було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу для встановлення психічного стану ОСОБА_6 на час укладення договору дарування домоволодіння.

Актом амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи № 374, встановлено, що внаслідок захворювання ОСОБА_6 був позбавлений здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними на момент укладення договору дарування домоволодіння по АДРЕСА_1 від 15 жовтня 2010 року.

На підставі вказаних обставин, суд першої інстанції на підставі ч. 1 ст. 225 ЦК України визнав оспорюваний договір дарування недійсним.

Колегія суддів вважає, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд правильно виходив із того, що під час розгляду справи місцевим судом були підстави, передбачені ч. 2 ст. 150 ЦПК України, для призначення повторної судово-психіатричної експертизи, проте суд, у порушення вимог процесуального законодавства, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача, внаслідок чого обставини, які суд вважав встановленими (неможливість ОСОБА_6 розуміти значення своїх дій на момент укладення договору дарування), є недоведеними.

Апеляційним судом було призначено повторну судово-психіатричну експертизу, відповідно до висновку якої у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи об'єктивних даних про психічний стан ОСОБА_6 під час укладення договору дарування від 15 жовтня 2010 року встановити чи міг ОСОБА_6 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними не можливо.

Отже, апеляційний суд з урахуванням висновку повторної судово-психіатричної експертизи дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України, для визнання оспорюваного договору дарування недійсним немає.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків апеляційного суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, у результаті чого ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення про відмову в задоволенні позову, яке необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 вересня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.