Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Леванчука А.О., Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_2, яка діє через представника ОСОБА_3, на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Сумської області від 13 серпня 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що надала відповідачу у позику грошові кошти: 06 червня 2006 року у розмірі 2 тис. грн та 850 дол. США; 17 серпня 2006 року у розмірі 600 дол. США; 07 вересня 2006 року у розмірі 3300 дол. США; 04 жовтня 2006 року у розмірі 15 тис. грн; 22 лютого 2007 року у розмірі 5 тис. грн; 24 травня 2007 року у розмірі 600 дол. США та 500 грн; 25 червня 2007 року у розмірі 2 тис. дол. США; 01 липня 2007 року у розмірі 1050 дол. США; 24 липня 2007 року у розмірі 1 тис. дол. США; 09 серпня 2007 року у розмірі 2 тис. дол. США; 02 жовтня 2007 року у розмірі 8 тис. дол. США; 01 грудня 2007 року у розмірі 2 тис. дол. США та 5 тис. дол. США; 31 жовтня 2008 року у розмірі 14 тис. грн. та кошти у розмірі 8 тис. дол. США.

У розписках від 06 червня 2006 року та 07 вересня 2006 року зазначено строк повернення позики, який на момент подання позову минув, а у інших розписках строку повернення коштів не зазначено, тобто позика за цими розписками надавалася зі строком повернення "за вимогою".

07 серпня, 07 листопада, 14 листопада, 02 грудня 2014 року позивач направляла відповідачу як за адресою її реєстрації, так і місцем проживання її близьких рекомендовані листи з вимогою про негайне повернення наданих у позику коштів.

Відповідач ухиляється від сплати боргу, тому позивач просила стягнути з відповідача борг за договорами позики у розмірі 36 500 грн та 34 400 дол. США, проценти за користування позикою у розмірі 25 366,97 грн та 20 702,01 дол. США.

Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 09 квітня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 36 500 грн. та 34 400 дол. США, що за курсом НБУ станом на 09 квітня 2015 року становить 808 75552 грн, проценти за користування позикою у розмірі 25 366,97 грн, 20 702,01 дол. США, що за курсом НБУ станом на 09 квітня 2015 року становить 486 71119 грн, та судовий збір у розмірі 3654 грн.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 13 серпня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 600 дол. США за квитанцією про їх переказ від 17 серпня 2006 року та 468,13 дол. США процентів скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог. У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

В справі, що переглядається, судами встановлено, що між сторонами наявні зобов'язальні правовідносини, що виникли з договорів позики, які підтверджені розписками ОСОБА_2 про отримання коштів від ОСОБА_1, й цим доказам надана належна оцінка як кожному окремо, так і взаємному їх зв'язку та сукупності, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Крім того, зі змісту оскаржуваного рішення апеляційного суду вбачається, що колегією суддів апеляційного суду представнику відповідача роз'яснювалось право щодо можливості вчинення відповідних процесуальних дій та наслідки їх не вчинення, зокрема, як про надання відповідних письмових доказів, так і заявлення клопотання про призначення відповідної експертизи. Представник відповідача вказаними процесуальними правами не скористався, належних і допустимих письмових доказів на спростування неотримання позики відповідачем чи отримання її у меншій сумі, суду не надав, а тому відповідні твердження наведені представником відповідача у касаційній скарзі до уваги не приймаються.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, у результаті чого ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє через представника ОСОБА_3, відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 квітня 2015 року в нескасованій частині та рішення апеляційного суду Сумської області від 13 серпня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.