6-31855ск15 Про стягнення майнової та моральної шкоди завданої незаконними діями органів прокуратури - 23.12.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до прокуратури Одеської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення майнової та моральної шкоди завданої незаконними діями органів прокуратури за касаційною скаргою прокуратури Одеської області на рішення апеляційного суду Одеської області від 10 вересня 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2013 року визнано неправомірною бездіяльність старшого слідчого прокуратури Одеської області Заперченка В.С. при розгляді її заяв від 17 березня 2010 року, 28 квітня 2010 року, 5 травня 2010 року, 19 травня 2010 рокута 26 травня 2010 року. Апеляційним судом Одеської області 20 лютого 2014 року апеляційна скарга прокуратури Одеської області залишена без задоволення, а постанова Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2013 року без змін.

ОСОБА_3 вважала, що внаслідок незаконної бездіяльності посадових осіб прокуратури Одеської області їй завдано майнової та моральної шкоди. Уточнивши позовні вимоги, просила суд стягнути на її користь 713 грн 96 коп. на відшкодування майнової шкоди та 50 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 10 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_3 391 грн 95 коп. на відшкодування майнової шкоди, 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі прокуратура Одеської області просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що вимога позивача щодо відшкодування майнової шкоди є необґрунтованою, оскільки не є шкодою в розумінні ст. 22 ЦК України, а є канцелярськими та іншими витратами, які були сплачені під час розгляду скарги в порядку ст. 303 КПК України і згідно з вимогами ЦПК України (1618-15) не відшкодовуються. Крім того, зазначені витрати є власними витратами, не відносяться до витрат, передбачених п. 3 ч. 3 ст. 79 ЦПК України. Також позивачем не надано доказів завдання їй моральної шкоди.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, виходив із того, що витрати, понесені позивачем у зв'язку з необхідністю прибуття до місця розгляду справи у суді, поштові витрати та витрати, понесені на копіювання бумаг у розмірі 391 грн 95 коп. відносяться до процесуальних витрат, тому підлягають відшкодуванню. Також, керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості, суд стягнув з прокуратури Одеської області, вина посадових осіб якої встановлена постановою Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2013 року, 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2013 року задоволена скарга ОСОБА_3 на неправомірні дії (бездіяльність) посадових осіб прокуратури Одеської області, а також співробітника прокуратури Заперченка В.С. при розгляді її заяв від 17 березня 2010 року, 28 квітня 2010 року, 5 травня 2010 року, 19 травня 2010 року та 26 травня 2010 року.

16 жовтня 2013 року Приморським районним судом м. Одеси винесена окрема ухвала, згідно з якою судом постановлено звернути увагу прокурора Одеської області на вищевказані порушення кримінально-процесуального законодавства України з метою забезпечення необхідних заходів по усуненню причин та умов порушень, а також недопущенням подібних випадків в майбутньому.

20 лютого 2014 року ухвалою апеляційного суду Одеської області апеляційна скарга прокурора відділу прокуратури Одеської області залишена без задоволення, постанова Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2013 року залишена без змін.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої, ніж передбаченої в чч. 1-5 цієї норми, незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до ч. 1 яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Згідно з п. 3 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 (v0004700-95) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Статтею 58 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Проте апеляційний суд у порушення ст. ст. 212, 316 ЦПК України належним чином не дослідив надані позивачем докази на підтвердження того, чи внаслідок дій посадових осіб органів прокуратури, які встановлені судовими рішеннями, їй завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, погіршенні стану здоров'я та з чого виходила ОСОБА_3, визначаючи розмір моральної шкоди.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Однак рішення суду апеляційної інстанції про стягнення з прокуратури моральної шкоди мотивовано лише тим, що вина посадових осіб прокуратури встановлена постановою Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2013 року, проте інші обов'язкові складові цивільно-правової відповідальності не досліджені.

Разом з тим апеляційний суд не зробив правового висновку про те, чи свідчить сам факт неприйняття прокуратурою процесуального рішення завдання особі шкоди та про наявність підстав для її відшкодування, оскільки для наявності зобов'язання по відшкодуванню шкоди відповідно до ст. ст. 1166, 1167, 1176 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу прокуратури, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, які підлягають доказуванню на загальних підставах та є обов'язком позивача (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на таке. Якщо витрати понесені позивачем під час розгляду кримінальної справи в суді, то питання про їх відшкодування повинно вирішуватись під час ухвалення судового рішення саме у кримінальній справі.

У п. 2 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 (v0010740-14) "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" судам роз'яснено, що судові витрати не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки.

Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України на зазначені вище положення закону уваги не звернув, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог,які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При цьому суд, не встановив при розгляді якої справи ОСОБА_3 понесені витрати та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ