Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ступак О.В., Дем'яносова М.В., Ситнік О.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" на рішення апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2016 року,

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 07 серпня 2008 року між Акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - АТ "Сведбанк") та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 116 тис. дол. США строком до 07 серпня 2038 року та зобов'язався регулярно сплачувати кредитні кошти та проценти за користування кредитом. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та відповідачем укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1. На порушення умов договору відповідач перестав вносити необхідні платежі, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 08 липня 2015 року становить 2 237 989 грн 32 коп. 25 травня 2012 року між АТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за вищевказаним кредитним договором. Таким чином, позивач як новий кредитор просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Останнім рішенням апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

У касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Частиною 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, зокрема, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч. 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст. 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України (435-15) передбачає лише у ст. ст. 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України, виклавши правову позицію із цього питання у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, на яку правильно послався апеляційний суд.

Установлено, що згідно з п. 12.3.1 вищевказаного договору іпотеки задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку". Такий договір про задоволення вимог іпотекодержателя є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним, законним та обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні указаного позову в обраний позивачем спосіб.

Розглядаючи зазначений позов, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи про наявність правових підстав, передбачених ст. ст. 35, 37 Закону України "Про іпотеку", для задоволення позову та визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки спростовуються вищевказаними нормами матеріального права та зазначеним правовим висновком Верховного Суду України, який має враховуватися судами згідно зі ст. 360-7 ЦПК України.

Отже, рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" відхилити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.