6-27102ск15 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 16.12.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 28 липня 2015 року,

У липні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 28 серпня 2012 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 22 600 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту за платіжною карткою зі сплатою за користування кредитом 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Посилаючись на те, що відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконувала, станом на 30 травня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 31 217 грн 95 коп., що складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 22 542 грн 63 коп.; заборгованості за процентами у розмірі 6 112 грн 56 коп.; комісії у розмірі 600 грн; штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн та штрафу (процентна складова) - 1 462 грн 76 коп., яку банк просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 серпня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 28 серпня 2012 року у розмірі 31 217 грн 95 коп., яка складається із суми заборгованості за кредитом у розмірі 22 542 грн 63 коп., процентів за користування кредитом у розмірі 6 112 грн 56 коп., комісії - 600 грн, штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн та штрафу (процентна складова) у розмірі 1 462 грн 76 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 28 липня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 серпня 2014 року залишено без змін.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що 28 серпня 2012 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала картку із встановленням кредитного ліміту, зі сплатою за користування кредитом 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Згідно з п. п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Відповідач підтвердив свою згоду, підписавши заяву, Умови надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою.

При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, яка передбачає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з п. 1.1.2.7 Умов та Правил надання банківських послуг власник карти зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту.

З інформації, наданої банком, вбачається, що з моменту видачі картки розмір кредитного ліміту за кредитною карткою не змінювався, проте користування карткою допускало виникнення овердрафту.

У період з 19 по 23 вересня 2013 року внаслідок перевищення суми операції по платіжній картці відповідача над сумою залишку грошових засобів у розмірі ліміту кредитування (0 грн) за карткою почав рахуватися несанкціонований овердрафт у розмірі 22 941 грн 30 коп.

Встановлено, що вироком Святошинського районного суду м. Києва від 30 квітня 2014 року, зміненим ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 липня 2014 року у частині кваліфікації діянь засуджених, встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5, використовуючи платіжну карту відповідача та заздалегідь заготовлений металевий засіб, який вставлявся до пристрою видачі готівки та блокував шатер банкомату, з метою подальшого таємного викрадення з нього грошових коштів, які, будучи знятими через банкомат з платіжної картки відповідачки, розпізнавались системою банкомату як невдалу операцію, та зняті у такий спосіб грошові кошти повертались на банківський рахунок ОСОБА_3

Відповідач не заперечувала, що користування її платіжною карткою могло бути здійснено іншими особами.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_3 визнала, що вона не повідомила банк про втрату картки і користування її платіжною карткою могло бути здійснено іншими особами, тобто своїми діями (бездіяльністю) порушила вимоги Умов і Правил надання банківських послуг, таким чином, у зв'язку з неналежним виконанням покладених на неї зобов'язань за кредитним договором утворилась вказана заборгованість, що підлягає стягненню.

У свою чергу, перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що основна сума кредитної заборгованості була знята до вчинення злочину та в іншій сумі, ніж встановлено судом при розгляді кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Проте ухвала апеляційного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає з огляду на наступне.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2015 року рішення апеляційного суду Полтавської області від 11 листопада 2014 року у зазначеній цивільній справі було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інтенції з підстав того, що суд апеляційної інстанції не врахував те, що в анкеті-заяві від 28 серпня 2012 року взагалі не вказано можливість використання держателем картки коштів банку за рахунок овердрафту, та позивачем не надано суду вичерпної інформації щодо встановлення його ліміту і взагалі, чи встановлювався такий ліміт овердрафту по картці, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в межах заборгованості, яка виникла після виникнення овердрафту.

Відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2012 року № 10 "Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку" (v0010740-12) висновки та мотиви, з яких скасовано рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Висновками та мотивами, з яких скасовано рішення, необхідно вважати положення мотивувальної та резолютивної частин ухвали суду касаційної інстанції щодо наявності передбачених статтею 338 ЦПК України підстав для скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд та їх кваліфікації процесуальним законодавством як таких.

Згідно із ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

При новому розгляді справи суд апеляційної інстанції в порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не врахував висновків колегії суддів суду касаційної інстанції, не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, належним чином не виконав вимог ухвали суду касаційної інстанції, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ