6-27103ск15 Про встановлення батьківства, стягнення аліментів на утримання дитини та на своє утримання - 09.12.2015 Прийняття

Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, відділу державної реєстрації актів цивільного стану по м. Красноармійську Реєстраційної служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції про встановлення батьківства, стягнення аліментів на утримання дитини та на своє утримання, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Красноармійського районного суду Донецької області від 17 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 28 липня 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із указаним позовом, мотивуючи його тим, що перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних стосунках з листопада 2012 року по кінець січня 2013 року, а ІНФОРМАЦІЯ_2 вона народила дочку ОСОБА_5, відомості про батька в свідоцтві про народження записані з її слів. Враховуючи викладене, позивач просила визнати батьківство ОСОБА_4 щодо дитини ОСОБА_5 та стягнути аліменти на утримання дитини та аліменти на своє утримання.

Рішенням Красноармійського районного суду Донецької області від 17 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 28 липня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено повністю.

Визнано батьківство ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо дитини ОСОБА_5, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьку.

Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по м. Красноармійську Реєстраційної служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області внести відповідні зміни до актового запису від 15 жовтня 2013 року № 584 про народження ОСОБА_5, видати нове свідоцтво про народження та вказати батьком дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно з 16 грудня 2014 року до повноліття дитини.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на її утримання у розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 16 грудня 2014 року до досягнення дитиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення в частині стягнення аліментів допущено до негайного виконання у межах місячних платежів.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач ОСОБА_3 народила дитину ОСОБА_5, яка проживає разом із матір'ю. На час народження дитини сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі, відповідач батьком дитини себе не визнав, тому в свідоцтві про народження запис про батька дитини вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

Відповідно до висновку молекулярно-генетичної експертизи КЗ "Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи "ДОР" від 21 травня 2015 року № 147 громадянин ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, народженої громадянкою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Вірогідність того, що ОСОБА_4 дійсно є біологічним батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, і це не є наслідком випадкового збігу генетичних ознак у осіб, що не мають родинних зв'язків, за результатами даної експертизи складає не менше 99,99989 %.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Як вбачається із матеріалів справи, у свідоцтві про народження ОСОБА_5 запис про батька дитини вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

Згідно зі ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено ст. 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України (1618-15) .

За змістом ст. ст. 10, 11, 212 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко і відеозаписів, висновків експертів.

За загальними положеннями ЦПК України (1618-15) на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Задовольняючи позов, суд в основу рішення поклав висновок молекулярно-генетичної експертизи КЗ "Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи "ДОР" від 21 травня 2015 року № 147, згідно з якою вірогідність того, що ОСОБА_4 дійсно є біологічним батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, і це не є наслідком випадкового збігу генетичних ознак у осіб, що не мають родинних зв'язків, за результатами даної експертизи складає не менше 99,99989 %.

Як роз'яснено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) , питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає у рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Відповідно до ч. 2 ст. 57 ЦПК України фактичні дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

У порушення вимог цивільного процесуального закону, суд першої інстанції не допитав сторін як свідків, а в основу рішення поклав висновок експерта, який не перевірив на відповідність Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, затвердженої наказом Міністра юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (z0705-98) .

При цьому, відхиляючи клопотання відповідача про призначення повторної судової експертизи, суд першої інстанції не мотивував підстави відхилення такого клопотання, чим допустив порушення принципу змагальності сторін, оскільки відповідач заперечував свою участь у її проведенні та звертав на це увагу суду.

У силу наданих чинним ЦПК України (1618-15) повноважень апеляційний суд міг усунути допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, проте, не врахувавши доводів апеляційної скарги, залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Враховуючи, що суди на зазначене не звернули уваги, не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Красноармійського районного суду Донецької області від 17 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 28 липня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.