6-23048св15 Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 18.11.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Надра" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Надра" на заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 1 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 20 травня 2015 року,

У квітні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") звернулось до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 1 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 20 травня 2015 року, в задоволенні позову ПАТ "КБ "Надра" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "КБ "Надра" просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ "КБ "Надра", суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позичальник отримав кредит у іноземній валюті, на забезпечення виконання умов кредитного договору передано в іпотеку квартиру, загальна площа якої не перевищує 140 кв.м, спірна квартира використовується як місце постійного проживання ОСОБА_6, іншого житла у неї не має, а тому звернення стягнення на спірну квартиру не може бути проведене у зв'язку із дією Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті" (1304-18) (далі - Закон).

Проте зазначені висновки судів не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону з наступних підстав.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Судами встановлено, що 21 грудня 2006 року між Відкритим акціонерним товариство Комерційним банком "Надра" (далі - ВАТ КБ "Надра"), правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_8 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого, останній отримав кредит у розмірі 11 100 дол. США, зі строком повернення до 21 грудня 2016 року та зі сплатою 11 % річних за користування кредитом. Умовами кредитного договору передбачено, що ціль кредитування - споживчі потреби (а. с. 7-8).

На забезпечення належного виконання ОСОБА_8 умов кредитного договору, 21 грудня 2006 року між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_6, яка діє від свого імені та від імені ОСОБА_7, укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (а. с. 9-10).

У зв'язку із неналежним виконання ОСОБА_8 умов кредитного договору, станом на 1 квітня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 19 325, 51 дол. США та 23 804 грн 95 коп.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

7 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов'язання, а є відстроченням виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Зі змісту ст. 3 вказаного Закону вбачається, що він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Встановлений Законом мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Чинність зазначеного Закону на час ухвалення рішення є підставою, у разі задоволення позову за наявності для цього підстав, для визначення порядку його виконання, зокрема вказівка на те, що рішення не підлягає примусовому виконанню на період чинності вказаного Закону.

Таким чином, суди дійшли помилкового висновку про неможливість ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в період дії цього Закону.

Отже, порушення судами при розгляді справи норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин справи, судові рішення першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України

щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України

є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Надра" задовольнити частково.

Заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 1 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 20 травня 2015 року скасувати.