6-21062св15 Про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, не обліковану внаслідок порушення споживачем Правил користування електричною енергією для населення - 18.11.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, не обліковану внаслідок порушення споживачем Правил користування електричною енергією для населення, за касаційною скаргою ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 2 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 червня 2015 року,

У вересні 2014 року ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, не обліковану внаслідок порушення споживачем Правил користування електричною енергією для населення 3% річних від простроченої суми та інфляції.

Позивач, посилаючись на складений Акт на ім'я відповідача про порушення Правил користування електричною енергією для населення, а також п.п. 1.2, 3.1., 3.2, 3.1, 3.7 Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, просив суд стягнути з відповідача заборгованість за спожиту, але не обліковану електричну енергію за період з 22 листопада 2009 року по 22 листопада 2012 року у сумі

13 815,08 грн, 3 % річних у сумі 640,41 грн, збитки від інфляції з індексом 1.121, що становить 1 674,46 грн, а всього - 16 129,95 грн.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 2 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 червня

2015 року, позов ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" заборгованість за спожиту електричну енергію, не обліковану внаслідок порушення споживачем Правил користування електричною енергією для населення в розмірі 13 815,08 грн.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що факт безоблікового користування електроенергією шляхом накиду відповідачем проводів на лінію електропередач сусіднього домоволодіння було встановлено та правильно зафіксовано позивачем, тому з відповідача підлягають стягненню збитки завдані без обліковим користуванням електроенергією за період з 22 листопада 2009 року по 22 листопада 2012 року на суму 13 815,08 грн.

Також, суд першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_3 3 % річних від простроченої суми та інфляції за вказаний період користування електроенергією, посилаючись на те, що між сторонами склалися правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди, на які відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України індекс інфляції за час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми не нараховується.

Однак висновки судів не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону, з наступних підстав.

Судами встановлено, що ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" відповідно до Закону України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) та Правил користування електричною енергією для населення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357 (1357-99-п) , постачає електричну енергію споживачам.

ОСОБА_3 є споживачем Криворізьких міських електричних мереж та на нього відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1.

22 листопада 2012 року у квартирі відповідача за адресою: м. Кривий Ріг, АДРЕСА_1, контролерами енергопостачальника та електромонтером було проведено перевірку дотримання Правил користування електричною енергією для населення, в результаті якої було виявлено порушення відповідачем п. 48 цих Правил, а саме: безоблікове користування електроенергією - накид проводів на лінію електропередач сусіднього домоволодіння, після відключення прихованим способом.

Факт порушення Правил користування електричною енергією для населення зафіксований Актом від 22 листопада 2012 року № Д 019228, який підписаний трьома представниками енергопостачальника та самим споживачем.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Пунктом 10 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.

Предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Разом із тим відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України (435-15) як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Крім того, застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин також кореспондується із закріпленими в п. 3 ч. 1 ст. 96 ЦПК України нормами, відповідно до яких однією з вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

Вказані норми закону були залишені поза увагою суду першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи викладене, суд першої та апеляційної інстанцій, на порушення вимог частини 4 статті 10, частини 1 статті 31, частини 1 статті 137 ЦПК України не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, чим допустили порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Судові рішення не можуть залишатися в силі, оскільки ухвалені з порушенням норм матеріального права та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому згідно з частиною 2 статті 338 ЦПК України підлягають скасування з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" задовольнити частково.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 2 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 червня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.