6-18729св15 Про відшкодування збитків, завданих вилученням придбаної квартири - 04.11.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування збитків за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2015 року,

У січні 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 21 листопада 2009 року вони уклали з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого придбали у спільну часткову власність квартиру АДРЕСА_1: 2/3 частки квартири - ОСОБА_3, та 1/3 частку квартири - ОСОБА_4, за 70 тис. доларів США.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 7 лютого 2013 року їх було виселено з вищевказаної квартири без надання іншого жилого приміщення.

ОСОБА_5 відмовилась в добровільному порядку відшкодувати завдані їм збитки внаслідок вилучення у них квартири за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту продажу товару.

Ураховуючи викладене, позивачі, збільшивши позовні вимоги, просили суд стягнути з відповідача на відшкодування збитків, завданих вилученням у них придбаної у відповідача квартири, на користь ОСОБА_3 527 490 грн 40 коп., на користь ОСОБА_4 258 133 грн 60 коп. (відповідно сплачені ними кошти 47 тис. доларів США та 23 тис. доларів США).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2015 року, позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 527 490 грн 40 коп. на відшкодування збитків та судові витрати в розмірі 2 436 грн; на користь ОСОБА_4 258 133 грн 60 коп. на відшкодування збитків на відшкодування збитків та судові витрати в розмірі 1 218 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав, однак грошові кошти позивачам ОСОБА_5 не повернула.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 12 листопада 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений попередній договір, згідно з яким сторони договору узгодили ціну (вартість) квартири АДРЕСА_1 в розмірі 560 тис. грн, що є еквівалентом 70 тис. доларів США.

21 листопада 2009 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого остання продала, а позивачі купили у спільну часткову власність квартиру АДРЕСА_1: 2/3 частки квартири - ОСОБА_3, та 1/3 частку квартири - ОСОБА_4

Згідно зі ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені.

Представник має право діяти від імені і за рахунок особи, яку він представляє.

Проте суди не звернули уваги на те, що попередній договір від 12 листопада 2009 року укладено ОСОБА_6, яка діяла від власного імені, оскільки жодного посилання на те, що вона діє в інтересах позивачів, договір не містить.

Згідно з розясненнями, які містяться в п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , необхідно звернути увагу судів, що зі змісту абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, у п. 5 договору купівлі-продажу квартири від 21 листопада 2009 року визначено, що продаж квартири вчинено за 22 768 грн 20 коп., які одержані продавцем від покупців повністю ще до підписання цього договору.

При цьому ціна в договорі купівлі-продажу квартири є істотною умовою договору.

Разом з тим відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Проте суди, пославшись на розписку ОСОБА_5 від 21 листопада 2009 року щодо зобов'язання її відшкодувати позивачам грошові кошти в розмірі 537 200 грн, що є еквівалентом 67 200 доларів США, не звернули уваги на те, що таке зобов'язання відповідач взяла на себе лише у випадку подання саме нею позову про розірвання договору купівлі-продажу квартири.

Також, керуючись ст. 1053 ЦК України суди вважали, що розписка від 21 листопада 2009 року є новацією боргу у позикове зобов'язання, що виникло з договору купівлі-продажу квартири.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

Отже, умовами здійснення новації є, по-перше, двостороння угода (домовленість), по-друге, дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладання договору позики (ч. 2 ст. 1053 ЦК України), а, по-третє, це дійсність первинного зобов'язання.

Проте позивачі у порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надали суду докази, а суд не встановив, що між сторонами укладений новаційний договір, тобто що була домовленість замінити первинне зобов'язання позиковим зобов'язанням.

Таким чином, задовольняючи позов на підставі зазначеної розписки, суд фактично з власної ініціативи змінив підставу виникнення такого зобов'язання, що не було обумовлено сторонами.

Крім того, матеріали справи не містять доказів щодо завдання позивачам збитків саме в розмірі 778 624 грн, зокрема, обставина щодо отримання від позивачів грошових коштів у розмірі 70 тис. доларів США відповідачем не визнається.

Таким чином, вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не з'ясували з чого складається розмір завданих позивачам збитків та дійшли передчасного висновку про задоволення позову.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.