Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Касьяна О.П.,

суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,

Маляренка А.В., Савченко В.О.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором

за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 15 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2014 року, -

У травні 2014 року публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") звернулося до суду із указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 06 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 48 884, 89 доларів США для придбання транспортного засобу зі сплатою 14, 5 % річних до 07 грудня 2014 року. Виконання зобов'язань за кредитом забезпечено порукою ОСОБА_3

Внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 23 квітня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 4 273 602, 04 грн, із яких 514 178, 04 грн - борг за тілом кредиту, 417 434, 18 грн - проценти, 3 341 989, 82 грн, яку позивач просив стягнути із поручителя боржника ОСОБА_3

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 15 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2014 року, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Альфа-Банк", посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

У справі встановлено, що 06 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 48 884, 89 доларів США для придбання транспортного засобу зі сплатою 14, 5 % річних до 07 грудня 2014 року. Виконання зобов'язань за кредитом забезпечено порукою ОСОБА_3 за договором від 06 грудня 2007 року № 700002266-П.

Внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 23 квітня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 4 273 602, 04 грн, із яких 514 178, 04 грн - борг за тілом кредиту, 417 434, 18 грн - проценти, 3 341 989, 82 грн, яку позивач просив стягнути із поручителя боржника ОСОБА_3

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відмовляючи у позові банку про стягнення заборгованості за кредитним договором із поручителя, суд першої інстанції, із висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що на підставі візуального огляду встановлено, що підписи у договорі поруки від імені ОСОБА_3 та у копіях документів мають суттєві відмінності від зразку підпису ОСОБА_3 у паспорті. Крім того, належними доказами підтверджуються обставини відсутності ОСОБА_3 на території України у момент вчинення договору поруки. Обставини того, що ОСОБА_3 не підписувала договір поруки позивач не спростував.

Із такими висновками погодитися не можна.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засада; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦПК України, є підставою для визнання його недійсності.

За ч. ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 204 ЦК України регламентує принцип презумпції правомірності правочину, за змістом якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правомірний правочин є підставою виникнення та підтвердженням наявності цивільних прав та обов'язків (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

За таких обставин, з огляду на положення ч. 2 ст. 11, ст. 204 ЦК України, якщо договір укладений і не визнаний недійсним, то обумовлені ним правові наслідки мають юридичну силу.

Нікчемність договору поруки в силу закону не встановлено. Дані про визнання його недійсним у встановленому порядку відсутні. Дійсність договору поруки не становить предмет доказування у межах заявленого у цій справі позову про стягнення кредитної заборгованості, оскільки позов про недійсність договору поруки не заявлявся.

Враховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення обсягу відповідальності поручителя.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах, -

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 15 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.