6-43116св14 Про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за затримку виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди - 28.10.2015 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод" про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за затримку виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2014 року, -

У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод" (далі - ДП "Миколаївський бронетанковий завод") про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за затримку виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що з березня 2005 року працював контрольним майстром на державному підприємстві МО України "Миколаївський ремонтно-механічний завод", правонаступником якого є ДП "Миколаївський бронетанковий завод". Наказом № 129 від 31 липня 2009 року його звільнено за власним бажанням.

Разом з тим, при звільненні з ним не проведено повного розрахунку, а саме: не сплачено заборгованість із заробітної плати за березень-липень 2009 року у розмірі 5 826, 24 грн.

З огляду на зазначене, просив суд стягнути з відповідача на його користь вказану заборгованість, а також компенсацію за затримку виплати заробітної плати у розмірі 989,60 грн, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 66 862, 60 грн та 5 000 грн відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 травня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Миколаївський бронетанковий завод" на користь ОСОБА_3 заборгованість із заробітної плати у розмірі 5 826, 24 грн, компенсацію за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 989,60 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 66 862, 60 грн та моральну шкоду у розмірі 2 500 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 серпня 2014 року заяву в. о. директора державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод" Швеця О.М. про скасування заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 травня 2014 року залишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

У справі встановлено, що ОСОБА_3 із 15 березня 2005 року працював контрольним майстром на державному підприємстві МО України "Миколаївський ремонтно-механічний завод", правонаступником якого є ДП "Миколаївський бронетанковий завод". Наказом № 129 від 31 липня 2009 року його звільнено за власним бажанням.

Згідно довідок підприємства про заборговану ОСОБА_3 заробітну плату при звільненні від 14 серпня 2009 року № 27 та від 19 березня 2009 року № 64, позивач не отримав при звільненні заробітну плату за період із липня 2008 року по лютий 2009 року у розмірі 9 175 грн, та за березень-липень 2009 року у розмірі 4 763, 78 грн (а. с. 4, 5).

Судовим наказом Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 квітня 2009 року стягнуто із підприємства на користь ОСОБА_3 заборгованість із заробітної плати за період із липня 2008 року по лютий 2009 року у розмірі 9 175 грн (а. с. 14). На виконання судового наказу 21 травня 2010 року відповідач сплатив на депозитний рахунок відділу виконавчої служби 9 175 грн (а. с. 84).

Відмовляючи у позові про стягнення заборгованості із заробітної плати, апеляційний суд виходив із безпідставності таких вимог, мотивуючи висновки тим, що заборгованість за період із липня 2008 року по лютий 2009 року у розмірі 9 175 грн виплачена у порядку виконання судового наказу, а борг за березень-липень 2009 року у розмірі 4 763, 78 грн сплачений підприємством добровільно у 2009 році, що підтверджується виписками банку про надходження коштів для виплати заробітної плати, списками працівників, на рахунок яких переводились зазначені кошти, та платіжною відомістю № 46 від 13 березня 2009 році.

Із такими висновкам погодитися не можна.

Справжність підпису у платіжних відомостях № 46 від 13 березня 2009 року про отримання коштів у касі підприємства у розмірі 350 грн (а. с. 83) та № 32 від 06 березня 2009 року про отримання ним 1 272 грн (а. с. 85) ОСОБА_3 заперечував та у запереченнях на апеляційну скаргу просив суд витребувати оригінали вказаних документів.

Таке клопотання із роз'ясненням права на проведення почеркознавчої експертизи апеляційний суд не розглянув.

Крім того, апеляційний суд не дав оцінки на предмет належності, допустимості й достатності як доказам, що надані на підтвердження відсутності боргу роботодавця перед звільненим працівником із виплати заробітної плати, випискам банку про надходження коштів для виплати заробітної плати із списками працівників, на рахунок яких переводились зазначені кошти. Такі документи долучені до матеріалів справи у копіях без засвідчення суддею відповідності копій дослідженим оригіналам письмових доказів. Розрахунковий банківський рахунок ОСОБА_3 (його наявність, джерело грошових надходжень на ньому), на який за доводами відповідача здійснювався перерахунок заробітної плати, судом не досліджувався, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення в цій частині із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Положення статті 233 КЗпП України визначають часові межі, упродовж яких працівник може звернутися до суду за вирішенням трудового спору.

Відповідно до ч. 1 наведеної норми, у справах про звільнення встановлюється строк позовної давності у один місяць із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки; щодо вирішення інших трудових спорів - три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 238 КЗпП України, при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

За нового розгляду справи у частині вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати необхідно врахувати висновки, викладені у рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року (v008p710-13) про те, що положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями ст. ст. 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Стаття 237 КЗпП України (322-08) передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із 237 КЗпП України (322-08) є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року (v004p710-12) , положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку із положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України необхідно розуміти так, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди та стягнення компенсації за затримку виплати заробітної плати, апеляційний суд з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року (v004p710-12) , дійшов висновків щодо пропуску позивачем тримісячного строку звернення із такими вимогами до суду, перебіг якого почався із 21 травня 2010 року - дати остаточного розрахунку підприємства із позивачем (виконання судового наказу).

Разом з тим, враховуючи, що обставини про те, чи було проведено із позивачем розрахунок за березень-липень 2009 року у розмірі 4 763, 78 грн, чи знав ОСОБА_3 про це, якщо так, то із якої дати, не встановлені, а від таких обставин залежить визначення початкового моменту відліку тримісячного строку позовної давності за вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню й у цій частині.

З цих підстав неправильним є вирішення й позову про відшкодування моральної шкоди. Крім того, така вимога обґрунтована позивачем не лише фактом затримки розрахунку при звільненні, а й самим фактом невиплати йому належних від підприємства сум, що вимагало додаткових зусиль для організації життя.

Не можна погодитися й із висновками суду про застосування строків давності до вимог про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати з огляду на таке.

За висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішенні № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року (v009p710-13) , згідно зі ст. ст. 1, 2 'Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати"

підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а саме у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам грошових доходів: пенсії, соціальних виплат, стипендії, заробітної плати (грошового забезпечення) тощо.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню у порядку компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України

слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Вказані положення не враховані апеляційним судом при вирішенні справи, а тому ухвалене ним рішення підлягає скасуванню у повному обсязі із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.