Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Касьяна О.П.,

суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,

Маляренка А.В., Савченко В.О.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом прокурора Дніпровського району м. Києва в інтересах малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, Служба у справах дітей та сім'ї Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_6, ОСОБА_7, орган опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, про визнання договору оренди недійсним та виселення

за касаційною скаргою заступника прокурора м. Києва на рішення апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2014 року, -

У грудні 2013 року прокурор Дніпровського району м. Києва звернувся до суду в інтересах малолітньої ОСОБА_3 із позовом, у якому після уточнень просив визнати недійсним договір оренди квартири АДРЕСА_1, укладений 20 липня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4; виселити ОСОБА_4 із вказаної квартири.

На обґрунтування вимог зазначав, що оспорюваний договір оренди порушує майнові та житлові права малолітньої ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, що належить їй та батьку ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, оскільки вчинений без згоди органу опіки та піклування й без врахування інтересів малолітньої ОСОБА_3

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 01 серпня 2014 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди квартири АДРЕСА_1, укладений 20 липня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Виселено ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

У касаційній скарзі заступник прокурора м. Києва, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

У справі встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 15 серпня 2006 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_3 у рівних частках (а. с. 7).

Батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_6 та ОСОБА_8, які перебували у шлюбі до 10 листопада 2006 року.

20 липня 2013 року батько дитини ОСОБА_3 уклав договір оренди квартири АДРЕСА_1 із ОСОБА_4 строком на три роки. Кошти за оренду квартири отримав у повному обсязі розміром 36 000,00 грн (а. с. 6).

Згідно довідки форми 3 ЖРЕО № 415 від 25 листопада 2013 року за адресою по АДРЕСА_1 зареєстровані дві особи: ОСОБА_6 й ОСОБА_3 (а. с. 8).

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 15 серпня 2013 року мати малолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_8 засуджена за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, до позбавлення волі строком на 1 рік і 3 місяці. Одночасно з поставноленням вироку суд постановив окрему ухвалу, якою порушив перед Службою у справах дітей Київської обласної державної адміністрації зокрема питання про необхідність влаштування малолітньої дитини засудженої ОСОБА_8 - ОСОБА_3, або встановлення над нею опіки чи піклування (а. с. 84-89).

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 850 від 25 жовтня 2013 року малолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, надано статус дитини позбавленої батьківського піклування у зв'язку з тим, що мати дитини відбуває покарання у місці позбавлення волі, а батько перебуває у розшуку (а. с. 16).

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 892 від 08 листопада 2013 року опікуном малолітньої ОСОБА_3 призначено бабусю ОСОБА_5 (а. с. 17).

Розпорядженням Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації № 32 від 28 січня 2014 року ОСОБА_5 призначено опікуном над житлом та майном ОСОБА_3, позбавленої батьківського піклування (а. с. 94).

Частиною третьою статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Аналогічні положення закріплює ч. 2 ст. 177 СК України.

У статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" зазначено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

За п. 67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (866-2008-п) , дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей. Для здійснення правочинів щодо нерухомого майна дитини батьки, опікуни або піклувальники подають службі у справах дітей документи, зазначені у пункті 66 цього Порядку. Служба у справах дітей розглядає протягом 10 робочих днів подані документи та з'ясовує наявність (відсутність) обставин, що можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини.

Районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної в місті ради може відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса для накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, передбачених ч. 5 ст. 177 Сімейного кодексу України.

За ч. 5 ст. 177 СК України однією з підстав відмови органу опіки і піклування у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини є обставина, яка свідчить про те, що вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним (висновки Верховного Суду України, викладені у постановах № 6-405цс15 від 09 вересня 2015 року, № 6-392цс15 від 16 вересня 2015 року, № 6-396цс15 від 01 липня 2015 року).

Відмовляючи у позові з підстав, що оспорюваний правочин згоди органу опіки і піклування не потребує, оскільки не підлягає нотаріальному посвідченню й державній реєстрації, не є відмовою від майнових прав дитини на квартиру та не позбавляє дитину власності, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, якими гарантується захист майнових та житлових прав дітей, зокрема шляхом перевірки органом опіки та піклування обставин порушення таких прав при вчиненні правочинів щодо житла при наданні дозволу на їх вчинення.

Обставини звуження обсягу існуючих житлових прав малолітньої дитини при вчиненні батьком договору оренди квартири, у якій частка у власності належить дитині, органом опіки та піклування не перевірялися, згоди на вчинення оспорюваного правочину орган захисту прав дітей не надав, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недійсність вказаного правочину.

Внаслідок неправильного застосування норм матеріального права апеляційний суд помилково скасував ухвалене згідно із законом рішення суду першої інстанції, а тому відповідно до ст. 339 ЦПК України колегія суддів скасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2014 року скасувати із залишенням в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 серпня 2014 року.

ухвала оскарженню не підлягає.