Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Умнової О.В., Колодійчука В.М., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_6, поданою представником ОСОБА_8, на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 17 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 14 травня 2015 року,

У січні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_7 на її користь 78 850 грн боргу за договором позики у формі письмової розписки, укладеним між сторонами у справі 24 вересня 2004 року.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 24 вересня 2004 року ОСОБА_7 отримав від неї в позику 5 тис. доларів США, які у добровільному порядку не повернув.

Позивач зазначила, що на її неодноразові звернення та нагадування щодо повернення суми боргу відповідач не реагує, тому 01 листопада 2014 року вона направила на адресу відповідача лист-вимогу про повернення боргу у тридцятиденний термін, однак, у визначений термін, кошти повернуто не було.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 17 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 14 травня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_6 залишено без задоволення.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах касаційної скарги.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При вирішенні спору суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги закону ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом дотримано не було.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 335 ЦПК України, суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що 24 вересня 2004 року було укладено договір позики у формі розписки, згідно якої ОСОБА_7 позичив у ОСОБА_6 грошові кошти в розмірі 5 тис. доларів США, що станом на 31 грудня 2014 року згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 78 850 грн.

01 листопада 2014 року ОСОБА_6 було направлено на адресу ОСОБА_7 лист-вимогу про повернення суми боргу згідно боргової розписки від 24 вересня 2004 року у тридцяти денний термін з дня отримання листа, який отримано ОСОБА_7 04 листопада 2014 року.

Залишаючи без задоволення позовні вимоги ОСОБА_6, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків про наявність підстав для застосування положень ч. 4 ст. 267 ЦК України, як підстави для відмови в позові, оскільки з 2004 року позивач зверталася до відповідача з вимогами щодо повернення боргу, а з даним позов звернулася до суду лише в 2014 році, тобто більше ніж через 3 роки.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна, виходячи з наступного.

Перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, і якщо ж таке право чи інтерес не були порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, і лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Статтею 257 ЦК України визначено загальний строк позовної давності, який складає три роки.

Відповідно до положень статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові, при цьому суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність, так як без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони. Разом з цим, заява про застосування позовної давності може бути подана лише під час розгляду справи у суді першої інстанції і повинна містити вичерпні обґрунтування щодо заявлених вимог.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, а відтак її може бути викладено у запереченні/відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного, і в останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (ст. 198 ЦПК України), при цьому суд може запропонувати відповідачеві викласти таку заяву у письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.

У матеріалах справи відсутні підтвердження того, що відповідачем, чи його представником було подано заяву про застосування строку позовної давності.

За таких обставин, суди не виконали своїх обов'язків, визначених законом, повно, всебічно й об'єктивно не з'ясували усіх обставин справи та не надали їм належної оцінки, ухвалили судові рішення, які не можна визнати в повній мірі законними і обґрунтованими, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 333, 335, 336, 338, 342, 343, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_8, задовольнити частково.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 17 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 14 травня 2015 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.