6-14301св15 Про визнання незаконним (недійсним) розпорядження та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки - 28.10.2015 Прийняття

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мартинюка В.І., Мостової Г.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі державної екологічної інспекції в Херсонській області та Скадовської міської ради Херсонської області до Херсонської обласної державної адміністрації, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання незаконним (недійсним) розпорядження та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_10, яка діє в інтересах ОСОБА_8, на рішення апеляційного суду Херсонської області від 04 березня 2015 року,

У листопаді 2012 року заступник прокурора Херсонської області звернувся до суду в інтересах держави в особі державної екологічної інспекції в Херсонській області та Скадовської міської ради Херсонської області з позовом до Херсонської обласної державної адміністрації, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання незаконним (недійсним) розпорядження Херсонської обласної державної адміністрації № 447 від 20 червня 2012 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок та надання їх у власність" та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки від 06 липня 2012 року, посилаючись на те, що на підставі оскаржуваного розпорядження, відповідачам під індивідуальне дачне будівництво було надано у власність земельні ділянки, які розташовані у межах прибережної захисної смуги та санітарно-захисної смуги, чим суттєво порушені вимоги чинного водного та земельного законодавства України.

Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 26 березня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 12 грудня 2013 року зазначене рішення скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано недійсним та скасовано розпорядження голови Херсонської обласної державної адміністрації № 447 від 20 червня 2012 року "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок, розташованих на території Скадовської міської ради за межами населеного пункту, та надання у власність земельних ділянок під індивідуальне дачне будівництво, ОСОБА_6, площею 0,0930 га, ОСОБА_8 площею 0,1000 га, ОСОБА_7 площею 0,0930 га, ОСОБА_9 площею 0,0939 га".

Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, що розташовані на території Скадовської міської ради, видані 16 липня 2012 року Херсонською обласною державною адміністрацією ОСОБА_8 серії НОМЕР_1, ОСОБА_9 серії НОМЕР_2, ОСОБА_6 серії НОМЕР_3, ОСОБА_7 серії НОМЕР_4.

Зобов'язано ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 повернути вказані земельні ділянки до земель Скадовської міської ради.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року рішення апеляційного суду Херсонської області від 12 грудня 2013 року скасовано, а справу передано на новий апеляційний розгляд.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 04 березня 2015 року рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 26 березня 2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Зобов'язано ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, а також правонаступників ОСОБА_6 - ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, повернути вказані земельні ділянки до земель Скадовської міської ради.

У касаційній скарзі ОСОБА_14, яка діє в інтересах ОСОБА_8, порушує питання про скасування рішення апеляційного суду із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не надано доказів, які б підтверджували факт відведення відповідачам спірних земельних ділянок в межах існуючої прибережної захисної смуги морської затоки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні земельні ділянки знаходяться у межах нормативно встановленої прибережної захисної смуги Джарилгацької затоки Чорного моря і відносяться до водного фонду, їх використання відповідачами в цілях індивідуального дачного будівництва неможливо.

З матеріалів справи вбачається, що Державним актом на право користування землею від 05 жовтня 1958 року № 31 встановлено межі міста Скадовськ.

Розпорядженням голови Херсонської обласної державної адміністрації № 291 від 20 квітня 2012 року ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність кожному з них земельної ділянки для дачного будівництва орієнтовною площею 0,10 га, які розташовані на території Скадовської міської ради за межами населеного пункту.

Розпорядженням голови Херсонської обласної державної адміністрації № 447 від 20 червня 2012 року "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок та надання їх у власність" затверджені проекти землеустрою щодо відведення у власність відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 земельних ділянок, орієнтовною площею 0,10 га, розташованих на території Скадовської міської ради за межами населеного пункту.

20 червня 2012 року державне управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області своїми висновками погодило проекти землеустрою щодо відведення ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 певних земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва, розташованих на території Скадовської міської ради за межами населеного пункту із земель державної власності за умови розробки та погодження детального планування території з встановленням сто метрової прибережної захисної смуги.

На підставі розпорядження голови Херсонської обласної державної адміністрації № 447 від 20 червня 2012 року відповідачам були видані державні акти на право власності на земельну ділянку ОСОБА_8 серії НОМЕР_1, ОСОБА_9 серії НОМЕР_2, ОСОБА_6 серії НОМЕР_3, ОСОБА_7 серії НОМЕР_4.

З викопіювання з генерального плану м. Скадовська з орієнтовним місцем розміщення виділених для дачного будівництва спірних земельних ділянок, затвердженого розпорядженням Херсонського облвиконкому № 369-р від 18 листопада 1986 року, вбачається, що останні знаходяться в зоні санітарно-захисних зелених насаджень.

З листа Державної екологічної інспекції у Херсонській області від 19 листопада 2012 року вбачається, що згідно діючого генерального плану м. Скадовськ територія, яка відведена відповідачам для індивідуального дачного будівництва по вул. Набережній у м. Скадовську, розташована в санітарно-захисній зеленій зоні м. Скадовська. Детальний план цієї території Скадовською міською радою не розглядався і не погоджувався, дані земельні ділянки надані без погодження Скадовської міської ради. Проект щодо встановлення прибережно-захисної та водоохоронної зони Джарилгацької затоки Чорного моря в районі м. Скадовськ на час перевірки інспекцією не розроблено. Згідно розробленого проекту землеустрою про оголошення природних територій м. Скадовська Херсонської області курортом державного значення, зазначені вище земельні ділянки до території земель курорту державного значення не входять.

В ході натурної перевірки земельних ділянок з виїздом на місце - вул. Набережна у м. Скадовську встановлено, що вони розташовані у східній частині міста на відстані понад 150 м від урізу води Джарилгацької затоки Чорного моря.

Відповідно до положень статей 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.

За положеннями частини першої статті 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина друга статті 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) визначає, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

За положеннями статті 4 ВК України, статті 58 ЗК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) до земель водного фонду відносяться землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів установлюються прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Згідно частини четвертої статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434 (z1470-04) , у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них" (486-96-п) , з урахуванням конкретної ситуації. Відповідно до пунктів 5, 10 даного Порядку розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно технічної документації, а на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов.

Таким чином, землі зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами і іншими водними об'єктами та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на який розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Відповідно до положень частини першої статті 84 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття рішень про надання земельних ділянок) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків визначених цим Кодексом (пункт "г" частини третьої статті 83 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття рішень про надання земельних ділянок у власність).

Згідно частини четвертої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття рішення про надання земельної ділянки у власність) лише на умовах оренди громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

За змістом наведених норм права при наданні в користування земельних ділянок навколо водних об'єктів, у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження водних об'єктів повинно бути досягнуто шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідним порядком, з урахуванням конкретної ситуації.

Тобто, землі в межах двох кілометрів прибережних захисних смуг уздовж морів не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що спірні земельні ділянки знаходяться у межах нормативно встановленої прибережної захисної смуги Джарилгацької затоки Чорного моря і відносяться до водного фонду.

Доводи касаційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України (1618-15) як підстави для скасування рішень.

Згідно ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.