6-24181св15 Про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, гаражем та знесення самочинного будівництва - 21.10.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, товариства з додатковою відповідальністю "Коломийська пересувна механізована колона № 82", третя особа - Коломийська міська рада Івано-Франківської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, гаражем та знесення самочинного будівництва за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2015 року,

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 16 вересня 2010 року придбав нежитлову будівлю (гараж на 20 автомашин) по АДРЕСА_1. Актом від 01 вересня 2011 року він погодив межі земельної ділянки, на якій ця будівля розташована, із сусідніми землекористувачами, а 02 вересня 2011 року уклав із Коломийською міською радою Івано-Франківської області договір оренди цієї земельної ділянки.

Посилаючись на те, що товариство з додатковою відповідальністю "Коломийська пересувна механізована колона № 82" (далі - ТДВ "Коломийська ПМК № 82", товариство) та ОСОБА_4, який є сином директора цього товариства, встановили на проїзді до вказаної нежитлової будівлі ворота, що перешкоджають йому вільно володіти та користуватися будівлею, позивач просив усунути перешкоди (ворота) в користуванні земельною ділянкою шляхом примусового знесення воріт за рахунок відповідачів та заборонити їм у майбутньому створювати будь-які перешкоди в користуванні проїздом спільного користування до гаражів.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 травня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_4 та ТДВ "Коломийська ПМК № 82" в особі директора ОСОБА_5 демонтувати за власний рахунок ворота з проїзду спільного користування по АДРЕСА_1, що ведуть до розташованої по цій вулиці нежитлової будівлі, належної ОСОБА_3, та в подальшому заборонити чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні проїздом спільного користування до нежитлової будівлі (гаража) за цією ж адресою.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2015 року рішення місцевого суду скасовано. Провадження у справі закрито. Роз'яснено позивачу, що даний спір відноситься до юрисдикції господарського суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі не заперечували факту встановлення ними воріт на дорозі загального користування та того, що ці ворота перешкоджають сусідньому землекористувачу, позивачу, у доступі до орендованої ним земельної ділянки і належного йому нерухомого майна.

Скасовуючи рішення районного суду та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що спір не може розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки він виник між юридичними особами, так як позивач є фізичною особою-підприємцем, а ОСОБА_4 - одним із засновників ТДВ "Коломийська ПМК № 82".

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Судами встановлено, що 16 вересня 2010 року відкрите акціонерне товариство "Коломийська пересувна механізована колона № 82" відчужило ОСОБА_3 нежитлову будівлю (гараж на 20 автомашин) по АДРЕСА_1.

Рішенням Коломийської міської ради Івано-Франківської області від 30 червня 2011 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею 5656,0 кв. м по АДРЕСА_1 в оренду ОСОБА_3

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилався на те, що ТДВ "Коломийська ПМК № 82" та ОСОБА_4, який є сином директора цього товариства, встановили на проїзді до вказаної нежитлової будівлі ворота, що перешкоджають йому вільно володіти та користуватися будівлею.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України право звертатися до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Перелік справ, підвідомчих господарським судам, визначений у ст. 12 ГПК України.

У п. 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" (v0003740-13) судам роз'яснено, що суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Власником нерухомого майна по АДРЕСА_1 та землекористувачем є фізична особа ОСОБА_3, який і звернувся до суду із позовом на підставі наведеної вище норми ЦК України (435-15) . Наявність у нього права на зайняття підприємницькою діяльністю не позбавляє його права захищати свої права як фізичної особи.

При цьому позов пред'явлено на підставі ст. 391 ЦК України до фізичної особи ОСОБА_4, який, на думку позивача, і порушує його права шляхом чинення перешкод у доступі до його власності, а перебування ОСОБА_4 у складі засновників ТДВ "Коломийська ПМК № 82" не вказує на те, що спір між сторонами виник саме на цій підставі, з корпоративних відносин, та підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. Засновник товариства не відноситься до органу управління товариством (ст. ст. 99, 101 ЦК України).

Апеляційний суд не взяв до уваги висновок Коломийського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ від 29 грудня 2014 року (а.с. 15), яким встановлено, що перешкоди ОСОБА_3 у проїзді до його нежитлової будівлі здійснює саме громадянин ОСОБА_4, а не засновник ТДВ "Коломийська ПМК № 82".

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував того, що однією з вимог позивача є заборона ОСОБА_4 як фізичній особі та ТДВ "Коломийська ПМК № 82" чинити позивачеві перешкоди у користуванні загальним проїздом у майбутньому.

Наведеного апеляційний суд не врахував та, закривши провадження у справі, фактично позбавив позивача права на судовий захист свого цивільного права, гарантованого ст. 32 Конституції України, ст. 15 ЦК України.

Отже, апеляційний суд помилково на підставі ст. 310 ЦПК України скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Суд касаційної інстанції не може переглянути рішення суду першої інстанції та залишити його в силі, як про це просить ОСОБА_3, оскільки суд апеляційної інстанції скасував рішення суду з формальних підстав, а по суті спору відповідність його на законність та обґрунтованість не перевірив.

Відповідно до ч. 1 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування ухвал судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2015 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.