Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Мазур Л.М. Писаної Т.О., Червинської М.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Служба у справах дітей Кременецької районної державної адміністрації, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визначення місця проживання дитини, за касаційною скаргою ОСОБА_4, який діє через представника ОСОБА_8, на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 20 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 24 липня 2015 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визначити місце проживання його дочки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ним.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідач тимчасово проживає в Італії, а дочку залишила на виховання своїм батькам, які, на думку позивача, не можуть в повній мірі забезпечити виховання та розвиток його дитини, а на виїзд дочки за кордон він не погоджується, також стверджував, що у нього створенні всі умови для проживання та виховання дитини.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 20 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 24 липня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, який діє через представника ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не представлено суду доказів того, що зміна місця проживання дитини та визначення місця проживання дитини з батьком в м. Тернополі за вказаних обставин та при відсутності згоди дитини є доцільною.

Відхиляючи апеляційну скаргу та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд правильно виходив із того, що з обставин справи та наданих доказів не вбачається необхідності зміни місця проживання дитини і визначення проживання разом з батьком.

Відповідно до ст. 163 Сімейного Кодексу України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам. При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення для вирішення справи.

Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року (995_384) містить принцип 6, за яким дитина може бути розлучена матір'ю лише у винятковій ситуації, тобто перевага надається матері.

Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Судами не встановлено фактів, а позивачем не надано суду доказів того, що зміна місця проживання дитини та визначення місця проживання дитини з батьком в м. Тернополі за вказаних обставин та при відсутності згоди дитини є доцільною.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 212- 214, 303, 315 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Таким чином, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, а тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - відхилити.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє через представника ОСОБА_8, відхилити.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 20 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 24 липня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.