6-12254св15 Про визнання договору іпотеки недійсним - 21.10.2015 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", ОСОБА_4, треті особи: нотаріус Маньківського районного нотаріального округу Старосватівська Ольга Гаврилівна, Служба у справах дітей Маньківської районної державної адміністрації, про визнання договору іпотеки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 17 березня 2015 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за умовами договору іпотеки, укладеного між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та ОСОБА_4, останній передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок з прибудовами по АДРЕСА_1 в с. Дзензелівка Маньківського району Черкаської області.

Вказаним договором порушено його права, оскільки на час укладення договору він був неповнолітнім та проживав у вказаному будинку, а рішення виконавчого комітету Дзензелівської сільської ради Маньківського району, яким надалась згода на укладення оспорюваного договору приймалося лише в інтересах його неповнолітнього брата ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вважав, що вказаний договір іпотеки було укладено без згоди органу опіки та піклування, що суперечить нормі ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" та просив визнати зазначений договір недійсним з підстав, передбачених ч. 2 ст. 203 ЦК України.

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 2 лютого 2015 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 18 лютого 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Маньківського районного нотаріального округу Старосвітською О.Г., за реєстраційним № 632, відповідно до якого ОСОБА_4 передав в іпотеку будинок по АДРЕСА_1 в с. Дзензелівка, Маньківського району Черкаської області.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 17 березня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Установлено, що 18 лютого 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", (далі -Банк) та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредиту у сумі 70 000 грн на споживчі цілі терміном до 18 лютого 2018 року.

У рахунок забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором того ж дня між цими сторонами було укладено договорі іпотеки, предметом якого є будинок по АДРЕСА_1 в с. Дзензелівка, Маньківського району Черкаської області, який належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 16 вересня 1998 року.

Згідно довідки Дзензелівської сільської ради № 699 від 15 жовтня 2014 року житловий будинок по АДРЕСА_1, мав номера 14 та 22.

За змістом ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Частиною 2 ст. 177 СК України визначено, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

За змістом ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

З аналізу положень статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства" та ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", вбачається, що одним із пріоритетних завдань органу опіки та піклування є охорона та захист прав неповнолітніх дітей. Для реалізації зазначеного завдання органи опіки та піклування повинні перевіряти, чи не порушуються права неповнолітніх дітей під час учинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, та надавати свій дозвіл для вчинення таких правочинів.

Отже, у разі вчинення правочину стосовно нерухомого майна (договір іпотеки), право власності на яке або право користування яким мають діти, попередня згода органу опіки та піклування є обов'язковою.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із наявності висновку органу опіки та піклування про надання дозволу ОСОБА_4 на передачу в іпотеку житлового будинку.

З матеріалів справи вбачається, що згідно даних по господарської книги № 6 с. Дзензелівка Маньківського району, за 2006-2010 роки, головою домогосподарства по АДРЕСА_1, є ОСОБА_4, членами його сім'ї, які проживали та були зареєстровані за вказаною адресою є: дружина ОСОБА_7 та сини: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, і ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до довідки Дзензелівської сільської ради № 644 від 25 вересня 2014 року ОСОБА_3 був зареєстрований і проживав в с. Дзензелівка Маньківського району, по АДРЕСА_1, з 16 вересня 1998 року по 26 серпня 2008 року з 8 серпня 2013 року по 30 серпня 2013 року.

Тобто на момент укладення оспорюваного правочину позивач ОСОБА_3 проживав у житловому будинку по АДРЕСА_1 в с. Дзензелівка Маньківського району Черкаської області.

Рішенням виконавчого комітету Дзензелівської сільської ради Маньківського району № 15 від 24 січня 2008 року ОСОБА_4 надано дозвіл на іпотеку житлового будинку по АДРЕСА_1 в с. Дзензелівка Маньківського району Черкаської області.

Однак вирішуючи спір, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 213, 303, 316 ЦПК України не врахував, що вказане рішення виконавчого комітету про надання дозволу на передачу будинку в іпотеку стосується лише сина ОСОБА_8, а не позивача ОСОБА_3

Викладене свідчить, що при вирішенні спору апеляційним судом неповно встановлено фактичні обставин справи, не дано юридичної оцінки наданим сторонами доказам, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого апеляційним судом у справі рішення з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.