Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 21 квітня 2015 року,

У липні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 1995 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 У період шлюбу вони придбали у власність житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами та будівлями за АДРЕСА_1 у м. Миколаєві, який був зареєстрований на відповідача. На підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 13 грудня 2001 року ОСОБА_4 подарував їй Ѕ частину вказаного житлового будинку.

Посилаючись на те, що будинок є їх спільною сумісною власністю, позивач просила провести поділ майна та визнати за нею право власності на Ѕ частину спірного житлового будинку.

У подальшому позивач змінила свої позовні вимоги та просила визнати право власності на ј частину спірного будинку.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 21 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на ј частину житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами та будівлями, що розташований в АДРЕСА_1. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України

рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що спірний будинок придбаний сторонами за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідач ОСОБА_4 розпорядився належною йому Ѕ частиною шляхом дарування її позивачу, право власності на іншу Ѕ частину спірного будинку в установленому законом порядку не оформлювалось, тому позивач мала право звертатись до суду за захистом свого права.

Проте повністю з таким висновком погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 22 КпШС України (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

За правилами ст. 28 КпШС України у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Положеннями ч. 1 ст. 24 КпШС визначено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Установлено, що з 17 листопада 1995 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11 березня 2013 року був розірваний.

Згідно із договором купівлі-продажу від 24 листопада 1999 року ОСОБА_4 є власником житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_1.

Договором дарування від 13 грудня 2001 року ОСОБА_4 відчужив ОСОБА_3 Ѕ частину житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1

Статтею 29 КпШС України передбачено, що поділ спільного майна подружжя в судовому порядку проводиться в разі, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб його поділу.

У запереченнях на апеляційну скарги ОСОБА_4 посилався на те, що для перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову власність дружина та чоловік повинні визначити свої частки в праві власності на майно, шляхом розподілу майна або укладання відповідного договору. За умовами договору купівлі-продажу від 24 листопада

1999 року він є власником спірного майна, частки між сторонами зазначеним договором не визначено, договір про виділ часток із спільної сумісної власності між сторонами не укладався, а тому договір дарування від 13 грудня 2001 року сторони використали для добровільного розподілу майна подружжя і саме ним визначили частки кожного з подружжя.

Вирішуючи спір, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212, 214, 303, 316 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, не дав належної оцінки запереченням відповідача, не з'ясував, чи не було досягнуто між подружжям згоди про добровільний поділ спільного майна шляхом укладення договору дарування Ѕ частини спірного будинку, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин, прийшов до передчасного висновку про задоволення позову.

Викладене свідчить, що при вирішенні спору апеляційним судом неповно встановлено фактичні обставин справи, не дано юридичної оцінки наданим сторонами доказам, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого апеляційним судом у справі рішення з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 21 квітня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.