Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.

суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф., Черненко В.А., Штелик С.П.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою його представником ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2015 року,

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати незаконним його звільнення на підставі наказу від 20 березня 2014 року; поновити його на посаді радника зі стратегічного розвитку товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" (далі - ТОВ "Інтерпайп Україна"); стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду у розмірі 90 тис. грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5 900 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він працював в ТОВ "Інтерпайп Україна" за сумісництвом на посаді радника зі стратегічного розвитку. 20 березня 2014 року його було звільнено з займаної посади на підставі ст. 43-1 КЗпП України. На його думку, звільнення є незаконним, оскільки ним належним чином виконувались покладені на нього безстроковим трудовим договором обов'язки, а тому у роботодавця не було підстав для його звільнення.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді радника по стратегічному розвитку за сумісництвом з 20 березня 2014 року ТОВ "Інтерпайп Україна".

Стягнуто з ТОВ "Інтерпайп Україна" на користь ОСОБА_1 300 грн у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнуто з ТОВ "Інтерпайп Україна" на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 14 923 грн 92 коп.

У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції змінити, задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку, виходив із того, що позовні вимоги в цій частині слід задовольнити на підставі ст. 235 КЗпП України.

Проте повністю погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом ТОВ "Інтерпайп Україна" від 20 березня 2014 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади на підставі ст. 43-1 КЗпП України.

Наказом ТОВ "Інтерпайп Україна" від 18 квітня 2014 року вищевказаний наказ визнано недійсним, поновлено ОСОБА_1 на роботі та допущено його з 23 квітня 2014 року до виконання обов'язків на посаді радника зі стратегічного розвитку.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року ОСОБА_1 поновлено на посаді радника по стратегічному розвитку за сумісництвом з 20 березня 2014 року ТОВ "Інтерпайп Україна".

Отже саме час з 20 березня 2014 року і до моменту вирішення спору судом слід вважати вимушеним прогулом ОСОБА_1

Відповідно до статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом апеляційної інстанції, під час визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не наведено розрахунку, за яким обраховано період затримки за календарні дні з використанням даних про середній заробіток позивача за минулі періоди.

При цьому поза увагою суду залишилось те, що здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п)

. Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року № 6-195цс14, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Апеляційний суд, в порушення ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України, ухвалюючи рішення, зазначені вимоги законодавства до уваги не взяв, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, при визначенні розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, не навів відповідного розрахунку.

Висновки суду ґрунтуються на припущеннях, що заборонено в силу ст. 60 ЦПК України.

За таких обставин рішення апеляційного суду не може бути визнано законним та обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 343- 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.