6-20993св15 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 21.10.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційними скаргами ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_6, та ОСОБА_5, поданою представником - ОСОБА_7, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 3 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 18 червня 2015 року,

У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 24 липня 2007 року з ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 25 300 доларів США зі сплатою за користування кредитом 12,5 % річних з кінцевим терміном повернення - 24 липня 2014 року. На забезпечення виконання кредитного зобов'язання 24 липня 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки. Станом на 15 січня 2015 року заборгованість за кредитним договором склала 22 348 доларів 88 центів США та 541 066 грн 61 коп., яку позивач просив суд стягнути з відповідачів солідарно, а також судові витрати, оскільки відповідачі на вимоги не реагували.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 3 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 18 червня 2015 року, позов ПАТ "Родовід Банк" задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором від 24 липня 2007 року в розмірі 22 348 доларів 88 центів США та 82 479 грн 27 коп., з яких: сума простроченої заборгованості за кредитом - 20 861 доларів 75 центів США; сума простроченої заборгованості за процентами по кредиту - 1 487 доларів 13 центів США; загальна сума пені за несвоєчасне погашення кредитної заборгованості - 82 479 грн 27 коп. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційних скаргах ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_6, та ОСОБА_5 в особі представника - ОСОБА_7, просять оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ПАТ "Родовід Банк", суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, оскільки ОСОБА_4 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, це є підставою для стягнення з нього грошових коштів за цим договором, однак у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, при цьому суд застосував позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також, що вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави без попереднього направлення банком боржнику вимоги про дострокове повернення коштів у певний термін не може вважатись передбаченою п. 5.2 кредитного договору процедурою щодо дострокового стягнення коштів, оскільки не передбачає зміну прав і обов'язків сторін за кредитним договором, зокрема, зміну передбаченого п. 1.1 кредитного договору строку виконання зобов'язань з 24 липня 2014 року на 28 серпня 2009 року.

Проте повністю погодитись із висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 липня 2007 року між ПАТ "Родовід Банк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 25 300 доларів США зі сплатою за користування кредитом 12,5 % річних з кінцевим терміном повернення - 24 липня 2014 року. На забезпечення виконання кредитного зобов'язання 24 липня 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір поруки. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_4 не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з п. 289 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 3 березня 2004 року (z0283-04) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 3 березня 2004 року за № 283/8882 (z0283-04) , вчинення виконавчого напису за договором позики здійснюється з урахуванням вимог ст. 1050 ЦК України.

Отже, право кредитора на дострокову вимогу згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України реалізується через вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Судом установлено, що позичальник здійснював платежі відповідно до умов кредитного договору до лютого 2009 року включно. Станом на 27 серпня 2009 року сума простроченої заборгованості по тілу кредиту становила 3 086 доларів 75 центів США.

28 серпня 2009 року за заявою ПАТ "Родовід Банк" було вчинено виконавчий напис нотаріуса, в якому зазначено, що строк платежу настав з 11 серпня 2007 року до 28 серпня 2009 року й сума заявлених вимог складає 22 942 доларів 09 центів США, що є еквівалентом 183 284 грн 36 коп.

Таким чином, 28 серпня 2009 року банком було реалізоване право на дострокову вимогу на підставі виконавчого напису нотаріуса, у зв'язку з чим настав строк виконання зобов'язання за кредитним договором, тобто строк виконання основного зобов'язання було змінено. При цьому банк з 28 серпня 2009 року припинив нарахування процентів за кредитним договором і зафіксував суму заборгованості за процентами у розмірі 1 487 доларів 13 центів США.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Відповідачем заявлено про застосування позовної давності (а.с. 87).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252- 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами кредитного договору від 24 липня 2007 року погашення кредиту повинно здійснюватись частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором з 11 серпня 2009 року до 27 серпня 2009 року пеня нарахована банком за період з 28 серпня 2009 року до 15 січня 2015 року на всю суму основного зобов'язання.

При цьому апеляційний суд не врахував, що суд першої інстанції стягнув пеню, що нарахована на всю суму кредитної заборгованості за період з 8 грудня 2013 року до 8 грудня 2014 року, не звернувши уваги на те, що кредитний договір укладався на строк до 24 липня 2014 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14 та від 18 червня 2014 року № 6-61цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Крім того, стягуючи в солідарному порядку з поручителя ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором від 24 липня 2007 року, поза увагою суду залишилося те, що згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України початком перебігу встановленого законом шестимісячного строку звернення з вимогою до поручителя є момент вчинення нотаріусом виконавчого напису 28 серпня 2009 року.

Пунктом 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (v0005740-12) передбачено, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Проте апеляційний суд у порушення ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не встановив строк виконання основного зобов'язання позичальником, дійсних прав і обов'язків сторін, які випливають з кредитного договору та договору поруки, та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ