Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Борисенко І.В.суддів Голубєвої Г.К. Юрченко В.П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Форте Україна" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.06.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.07.2011 у справі № 2а/0570/4687/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форте Україна" до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Форте Україна" звернулося з адміністративним позовом, в якому просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 16.03.2011 № 0000312342 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 49803,00 грн., в т.ч. в сумі 39842,00 грн. за основним платежем та в сумі 9961,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та від 16.03.2011 № 0000322342 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 176334,00 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06.06.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.07.2011, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Форте Україна" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову повністю, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України Пилипчук Н.Г. від 05.09.2011 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Форте Україна" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.06.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.07.2011 та витребувано справу № 2а/0570/4687/2011 з Донецького окружного адміністративного суду.

У зв'язку з ненадходженням до Вищого адміністративного суду України справи № 2а/0570/4687/2011, Вищим адміністративним судом України надіслано Донецькому окружному адміністративному суду листа від 11.01.2016 про витребування справи, в якому зазначено, що у разі відсутності вказаної справи необхідно вирішити питання про можливість відновлення втраченого судового провадження в адміністративній справі.

Донецьким окружним адміністративним судом вчинено процесуальні дії по відновленню втраченого провадження у справі № 2а/0570/4687/2011 та прийнято ухвалу від 01.03.2016 про часткове відновлення втраченого провадження у цій справі.

На підставі розпорядження керівника апарату від 14.11.2016 № 1192 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2016 справа № 2а/0570/4687/2011 була перерозподілена на суддю Борисенко І.В. та ухвалою судді Вищого адміністративного суду України Борисенко І.В. від 21.11.2016 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Форте Україна" прийнято до провадження та ухвалою від 22.02.2017 справу призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні на 21.03.2017.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у відповідності до п.2 ч.1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги та наявних матеріалів, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Артемівською об'єднаною державною податковою інспекцією проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за деклараціями: за жовтень, яке виникло за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в періоді з 01.09.2010 по 30.09.2010; за листопад 2010 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в періоді з 01.10.2010 по 30.10.2010. За результатами перевірки складено акт від 03.03.2011 № 249/23/31279561.

На підставі вказаного акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.03.2011 за № 0000312342 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 49803,00 грн., в т.ч. в сумі 39842,00 грн. за основним платежем та в сумі 9961,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та від 16.03.2011 № 0000322342 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 176334,00 грн., в т.ч. за жовтень 2010 року в сумі 58719,00 грн., за листопад 2010 року в сумі 117615,00 грн.

Згідно з актом перевірки позивач порушив вимоги пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 98561,00 грн. за вересень 2010 року, в сумі 117615,00 грн. за жовтень 2010 року, в сумі 253443,00 грн. за листопад 2010 року та призвело до завищення від'ємного значення з податку на додану вартість за вересень та, відповідно, до завищення бюджетного відшкодування за жовтень 2010 року в сумі 58719,00 грн., за листопад 2010 року в сумі 117615,00 грн. і заниження грошового зобов'язання з податку на додану вартість за вересень 2010 року в сумі 39842,00 грн.

Податковий орган вважає, що позивач неправомірно сформував податковий кредит за операціями з придбання імпортного товару у пов'язаної особи AT Fabriki Mebli "Forte" S.A. (Польща, продавець), який є засновником ТОВ "Форте Україна" з часткою у статутному капіталі підприємства 100%. При цьому, податковий орган виходить з того, що придбані імпортні товари не можуть вважатися такими, що беруть участь в оподатковуваних операціях позивача, оскільки останній при подальшому продажу таких товарів на митній території України не врахував вимог ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" та визначав базу оподаткування податком на додану вартість, виходячи з договірної їх вартості, яка є нижчою митної вартості, що визначалася при ввезенні товарів на митну територію України. Податковий орган вважає, що звичайною ціною товару є його митна вартість.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач визначав базу оподаткування податком на додану вартість, виходячи з договірної вартості товару, яка є нижчою за звичайну ціну - митну вартість цього товару, що визначалася при ввезенні товарів на митну територію України.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без врахування норм матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини.

Загальний порядок визначення бази оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) на час виникнення спірних правовідносин регулювався п.4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого платник податку мав визначати базу оподаткування операції з реалізації товару на внутрішньому ринку України, виходячи з його договірної вартості, що визначена за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Відповідно до п.1.18 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до п.1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1.20.8 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) на час виникнення спірних правовідносин був регламентований п.1.20.2 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в межах якого податковий орган зобов'язаний був діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою названого Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

З наведеного випливає, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) податковий орган зобов'язаний використовувати інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами, які б (договори) мали співставні умови, що можуть вплинути на ціну товару, а також враховувати інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на таку ціну.

Однак, розглядаючи даний спір, суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи діяв податковий орган при визначенні рівня звичайних цін в межах наведеної норми закону, чи використовував договори зі співставними умовами, які могли вплинути на ціну товару.

Позиція ж відповідача і судів попередніх інстанцій про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною, є такою, що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на внутрішньому ринку України.

У разі встановлення обставини, що податковий орган при визначенні рівня звичайних цін діяв не у відповідності до порядку визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг), передбаченого п.1.20.2 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на внутрішньому ринку України, є нижчою за звичайні ціни. У такому випадку, виходячи з положень п.1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів попередніх інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду, які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій по суті спору.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Форте Україна" задовольнити частково.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.06.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.07.2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.