Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф.,

Черненко В.А., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про захист прав споживачів за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 2 квітня 2015 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 21 лютого 2007 року між нею та публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") було укладено договір про надання споживчого кредиту у розмірі 275 тис. доларів США, що еквівалентно 1 млн. 388 750 грн зі сплатою 12,3 % річних. 2 лютого 2009 року укладено додаткові угоди № 1 та № 2 до указаного договору та угоду № 1 до договору поруки від 21 лютого 2007 року. Зазначала, що банк порушив зобов'язання, оскільки без її повідомлення в односторонньому порядку розірвав додаткову угоду № 1 від 2 лютого 2009 року, не надав кошти відповідно умов договору, без її повідомлення змінив пункти кредитного договору та підробив її підписи, а після визнання рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 листопада 2010 року недійсним п. 1.3 додаткової угоди до договору про надання споживчого кредиту та визнання незаконним збільшення банком процентної ставки, банк не надав їй графіка погашення кредиту, не зазначив сукупну вартість кредиту, тому їй не було відомо, яка сума нараховувалась до сплати кредиту та на яких умовах.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, позивачка просила на підставі ст. ст. 11, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" визнати порушенням зобов'язання ПАТ "УкрСиббанк" в частині невиконання умов визначених змістом додаткової угоди від 2 лютого 2009 року до договору від 21 лютого 2007 року про надання споживчого кредиту та порушенням ПАТ "УкрСиббанк" її прав споживача в частині ненадання графіка погашення кредиту, сукупної вартості кредиту, що позбавило її можливості належного виконання свого обов'язку по сплаті кредиту.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 січня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано порушенням зобов'язання ПАТ "УкрСиббанк" в частині невиконання умов визначених змістом додаткової угоди від 2 лютого 2009 року до споживчого кредитного договору від 21 лютого 2007 року. Визнано порушенням ПАТ "УкрСиббанк" прав споживача ОСОБА_3 в частині ненадання споживачу графіка погашення кредиту, сукупної вартості кредиту, що позбавило її можливості належного виконання свого обов'язку по сплаті кредиту. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 2 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ "УкрСиббанк" не виконало умов, визначених змістом додаткової угоди №1 до споживчого кредиту, порушило права споживача - ОСОБА_3, в односторонньому порядку без повідомлення споживача змінило умови договору, не надало споживачу графіка погашення кредиту, сукупної вартості кредиту, що позбавило її можливості належно виконувати свій обов'язок по сплаті кредиту.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що обраний позивачкою спосіб судового захисту не ґрунтується ні на законі ні на договорі і не може в повній мірі захистити або поновити її права.

Проте повністю погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом встановлено, що 21 лютого 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ "УкрСиббанк" було укладено договір про надання споживчого кредиту у розмірі 275 тис. доларів США, що еквівалентно 1 млн. 388 750 грн зі сплатою 12,3 % річних. 2 лютого 2009 року укладено додаткові угоди № 1 та № 2 до указаного договору та угоду № 1 до договору поруки від 21 лютого 2007 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 3, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

У ст. 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та зазначаються способи захисту цивільного права.

Згідно з ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Звертаючись до суду, позивачка посилалась на порушення банком її прав споживача за укладеним договором про надання споживчого кредиту, зокрема про зміну банком в односторонньому порядку без її повідомлення умов договору, не виконання банком укладеного договору, що полягало у ненаданні їй коштів відповідно умов договору, графіка погашення кредиту, сукупної вартості кредиту й позбавило її можливості належно виконувати свій обов'язок по сплаті кредиту. При цьому позивачка посилалась на положення Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Оскільки між сторонами виникли зобов'язання з укладеного ними договору про надання споживчого кредиту, і позивачкою, як споживачем, оспорені дії банку щодо односторонньої зміни умов договору та порушення її прав, то це, згідно зі ст. 3 ЦПК України, дає їй право на пред'явлення такого позову.

Крім того, апеляційний суд не врахував при цьому Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року (v015p710-11) у справі № 15РП/2011р. (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України апеляційний суд доводів сторін по суті позовних вимог і законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції не перевірив; фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином не встановив та не вирішив заявлених вимог.

Крім того, апеляційний суд у порушення принципу диспозитивності (ст. 11 ЦПК України) зазначив, що позивачка невірно обрала спосіб судового захисту, проте не звернув уваги на вищенаведені норми права про право позивачки обирати способи судового захисту, які відповідають вимогам закону, та на положення ч. 1 ст. 12 ЦК України про те, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на свій розсуд.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 2 квітня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.