Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

суддів:Завгородньої І.М., Мазур Л.М., Писаної Т.О., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про виселення з будинку; за зустрічним позовом про визнання права на проживання, вселення в будинок, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2016 року,

У липні 2015 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обгрунтування, що на підставі свідоцтва про право власності від 16 січня 2006 року він є власником жилого будинку АДРЕСА_1. З квітня 2014 року по квітень 2015 року він проходив службу в зоні АТО, після повернення обвінчався з ОСОБА_6, з якою став проживати у вказаному будинку разом з його матір'ю - ОСОБА_5

Посилаючись на відсутність взаєморозуміння між ним та відповідачем, що унеможливлює спільне проживання, просив суд на підставі ст. 116 ЖК УРСР виселити ОСОБА_5 із належного йому на праві власності житла із зобов'язанням повернути технічні та правовстановлюючі документи на будинок.

У серпні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила суд визнати за нею право на проживання та вселити у спірний будинок, а також зобов'язати ОСОБА_4 не перешкоджати у користуванні житлом, посилаючись на те, що у 1992 році ОСОБА_7 (батьку ОСОБА_4) надано земельну ділянку під будівництво жилого будинку по АДРЕСА_1.

У 1993 році розпочато будівництво будинку, а 10 березня 1999 року ОСОБА_7 подарував будинок (ступінь готовності 58%), який був зданий в експлуатацію 16 січня 2006 року, ОСОБА_4 Після укладення договору дарування вона з чоловіком продовжували його будівництво.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Після його смерті вона продовжувала проживати у спірному будинку, утримувати його, вести господарство та здійснювати ремонт. У 2013 року ОСОБА_4 перейшов проживати у спірне домоволодіння, а у 2015 році вселився до нього разом із ОСОБА_6

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про виселення з будинку - відмовлено.

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права користування, вселення в будинок - задоволено.

Визнано за ОСОБА_5 право користування житловим приміщенням розташованому у житловому будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Вселено ОСОБА_5 в житловий будинок, розташованому в АДРЕСА_1.

Вирішено питання про стягнення судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з правилами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість постановлених судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та доводів касаційної скарги.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з відсутності доказів систематичного порушення ОСОБА_5 правил співжиття, антигромадської поведінки, доказів систематичного застосування до неї заходів запобігання та громадського впливу, як обов'язкових умов для застосування ст. 116 ЖК УРСР для виселення особи із займаного житла на підставі ст. 157 ЖК УРСР, а також доказів наявності у відповідача правовстановлюючих документів на будинок, у зв'язку з чим дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні первісного позову.

Вирішуючи спір в частині вимог за зустрічним позовом, суди виходили з того, що ОСОБА_5 є особою похилого віку, є членом сім'ї власника (матір'ю ОСОБА_4) спірного будинку, постійно в ньому проживала та, врахувавши, що ОСОБА_4 чинить останній перешкоди в користуванні житлом, реєстрація за іншою адресою не є підставою для виселення з житлового будинку, в якому проживає ОСОБА_5 як член сім'ї власника, дійшли обгрунтованого висновку про визнання за нею право користування спірним будинком, вселивши її у житлове приміщення.

Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.