Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

головуючого: Мороз Л.Л.,

суддів: Горбатюка С.А.,

Калашнікової О.В.,

розглянула у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Бахмацького районного суду Чернігівської області від 05.10.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації про зобов'язання здійснити перерахунок щорічної разової грошової допомоги,

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив зобов'язати Головне управління праці та соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації здійснити перерахунок щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни 3 групи за 2012 - 2015 роки згідно з ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням здійснених виплат.

Ухвалою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 05.10.2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 року, адміністративний позов залишено без розгляду.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та направити справу д суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Підставою залишення без розгляду позовних вимог суди першої та апеляційної інстанції вказали пропуск строку звернення до адміністративного суду.

Колегія суддів вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанції у зв'язку з таким.

Відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач 20.09.2016 року звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни 3 групи за 2012 - 2015 роки, оскільки таку допомогу він отримував щорічно до 5 травня не в повному обсязі.

Отже, про обставини, що зумовили звернення позивача до суду з даним позовом, були відомі йому ще при отриманні допомоги у 2012-2015 роках.

Однак, із даним адміністративним позовом позивач звернувся до суду лише 20.09.2016 року, що підтверджується штампом відділення зв'язку на конверті, тобто із порушенням шестимісячного строку звернення до суду із таким позовом.

Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Колегія суддів зазначає, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду з адміністративним позовом, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами, а такі докази позивачем не надано.

Суди встановили, що у позовній заяві та доданих до неї матеріалах відсутні підстави для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що суди не встановили момент, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, оскільки не встановлено, коли була виплачена допомога за 2012-2015 року.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що статтею 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Таким чином, законом встановлений граничний строк, до якого особа може звернутись із заявою на отримання разової грошової допомоги у разі її не отримання до 5 травня - 30 вересня.

Після вказаної дати у разі неотримання допомоги, або отримання її у неналежному розмірі особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для залишення адміністративного позову без розгляду.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про залишення позову без розгляду.

Касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, ухвалу Бахмацького районного суду Чернігівської області від 05.10.2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.