Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.,
суддів: Горелкіної Н.А., Дербенцевої Т.П.,
Євтушенко О.І., Мартинюка В.І.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про визнання незаконними дій, визнання недійсною заяви, відшкодування завданих збитків та моральної шкоди, стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 10 вересня 2014 року, -
в с т а н о в и л а :
У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи вимоги тим, що 16 листопада 2007 року відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 6 462 грн на умовах сплати 12 % річних та кінцевим поверненням до 15 листопада 2009 року. Погашення кредиту визначено щомісячними зобов'язаннями у розмірі 459, 78 грн із внесенням вказаної суми у період із 01 по 05 число кожного місяця.
Зміст кредитного договору складають заява позичальника, Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") ("Стандарт") й Тарифи.
Внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 25 лютого 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 14 164, 94 грн, із яких 1 456, 84 грн - тіло кредиту, 151, 62 грн - проценти, 1 504, 68 грн - комісія за користування кредитом, 9 901, 09 грн - пеня, 500 грн - штраф (фіксована частина), 650, 71 грн - штраф (процентна складова), яку банк просив стягнути із боржника.
У червні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання незаконними дій, визнання недійсною заяви, відшкодування завданих збитків та моральної шкоди, стягнення коштів.
Вимоги обґрунтовував тим, що сума наданого кредиту становить 5 385 грн, а не 6 462 грн; всупереч вимогам законодавства було укладено не кредитний договір, а заяву позичальника, яка не містить сукупну вартість кредиту, реальну процентну ставку, подорожчання кредиту; умови заяви про сплату ним одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1 077 грн та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 161, 28 грн є нікчемними, оскільки це плата за дії, що не є послугою у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , у зв'язку з цим відсутні підстави стягнення штрафу у вигляді двох складових: фіксованої та процентної; встановлення пені у розмірі 0, 5 % відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) суперечить засадам рівності учасників цивільних відносин.
Крім того зазначав про введення його як споживача в оману, оскільки кредит несе ризик для його майна через незаконну комісію та дискримінаційну пеню, фактично закладає в зміст кредитного договору умови збагачення банку за рахунок штрафу, який не є збитком, свідчить про нечесну підприємницьку практику та є підставою для визнання кредиту недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.
Посилаючись на вказані підстави, ОСОБА_3 просив визнати незаконними дії банку як такі, що вчинені внаслідок обману, недодержання вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, а також за порушення вимог ч. 1 ст. 638, ч. 1 ст. 640 ЦК України; визнати недійсною за незаконних дій банку та укладення в неналежній формі як договір, недосягнення згоди з усіх істотних умов заяву позичальника; стягнути із банку на його користь збитки за незаконне стягнення та привласнення банком коштів у подвійному розмірі у розмірі 4 173, 30 грн, відшкодування моральної шкоди у розмірі 14 164, 94 грн, вартість страхового платежу розміром 257, 83 грн.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 02 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 10 вересня 2014 року, позов ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 013, 64 грн, із яких 1 456, 84 грн - тіло кредиту, 101, 75 грн - проценти, 1 240, 12 грн - комісія за користування кредитом, 1 500 грн - пеня, 500 грн - штраф (фіксована частина), 214, 93 грн - штраф (процентна складова). В іншій частині вимог ПАТ КБ "Приватбанк" відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України).
У письмовій заяві від 17 червня 2014 року ОСОБА_3 просив суд застосувати позовну давність до вимог банку (а. с. 47).
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 ЦК України).
За положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами, за змістом заяви позичальника від 16 листопада 2007 року ОСОБА_3 отримав кредитні кошти у розмірі 6 462 грн на умовах сплати 12 % річних, одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1 077 грн та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 161, 28 грн та кінцевим поверненням до 15 листопада 2009 року. Погашення кредиту визначено щомісячними зобов'язаннями у розмірі 459, 78 грн із внесенням вказаної суми у період із 01 по 05 число кожного місяця.
При порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту передбачено сплату ним пені у розмірі, визначеному п. 5.1. Умов за кожен день прострочки.
Зазначено, що позичальник доручає банку без додаткового узгодження перерахувати кредитні кошти в день надання кредиту: 5 385 грн на поточний рахунок № НОМЕР_2 в Сумській філії ПАТ КБ "Приватбанк" з призначенням платежу "Перерахування коштів згідно з рахунком-фактурою № ЧП 1-001585 від 16 листопада 2007 року; 1 077 грн на поточний рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ КБ "Приватбанк" з призначенням платежу "Сплата одноразової винагороди за надання фінансового інструменту".
Заява підписана позичальником ОСОБА_3 та свідчить про дотримання письмової форми укладення кредитного договору між сторонами, що правильно враховано судами.
Разом з тим, дійшовши висновку про те, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) визначають умови кредитування між сторонами зокрема щодо розміру пені (п. 5.1. Умов), відповідальності за порушення умов кредитного договору у вигляді штрафу (п. 5.3. Умов) та збільшення тривалості позовної давності до п'яти років (п. 5.5. Умов), суди не звернули уваги на те, що ці Умови не містять підпису ОСОБА_3 У заяві позичальника домовленості сторін із указаних питань немає.
За висновками Верховного Суду України, які викладені у постановах № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року, № 6-240цс14 від 11 лютого 2015 року, № 6-698цс15 від 10 червня 2015 року та № 6-757цс15 від 01 липня 2015 року, Умови, в яких встановлено збільшену позовну давність, що не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про збільшення позовної давності.
Суди не встановили наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, передбачали розмір пені 0, 5 % від суми простроченого платежу та відповідальність у вигляді штрафу 500 грн + 5 % від суми заборгованості у разі прострочення платежів більше, ніж на 30 днів, або у подальшому такі Умови не змінювались.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції від 22 вересня 2011 року, на яку посилався ОСОБА_3, обґрунтовуючи нікчемність умов заяви про сплату ним одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1 077 грн та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 161, 28 грн, споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Станом на момент укладення кредитного договору зазначеною нормою передбачалось, що споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були
зазначені у договорі. Заборони встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, станом на 16 листопада 2007 року Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) не передбачав.
З огляду на правила дії законів у часі недодержання вимог ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", які внесені 22 вересня 2011 року, не може бути підставою для визнання нікчемними умов кредитного договору, укладеного 16 листопада 2007 року до набрання чинності цих змін.
З урахуванням наведених обставин, що свідчать про правильність вирішення судами зустрічного позову ОСОБА_3 та порушення процесуального права при вирішенні позову банку про стягнення заборгованості, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень у частині вирішення первісного позову із передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції та залишенням судових рішень без змін в іншій частині.
Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 10 вересня 2014 року скасувати у частині вирішення первісного позову публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 10 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді:
П.О. Гвоздик
Н.А. Горелкіна
Т.П. Дербенцева
О.І. Євтушенко
В.І. Мартинюк