6-190св15 Про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру та виселення - 26.08.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно та виселення за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 03 грудня 2014 року,

У липні 2014 року ПАТ "ПриватБанк" (далі-банк) звернулося до суду із позовом, в обґрунтування якого зазначено, що відповідно до укладеного договору № 47-08 від 23 вересня 2008 року ПП "Лакмус" отримало кредит у розмірі 500 034 грн. із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 23, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 22 вересня 2009 року.

У зв'язку із невиконанням своїх зобов'язань у позичальника ПП "Лакмус" утворилася заборгованість по кредитному договору, яка станом на 2 липня 2014 року становить 2 837 334, 59 грн.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 23 вересня 2008 року було укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець передав в іпотеку банку квартиру загальною площею 83, 2 кв.м., житловою площею 48, 8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 338 800 грн.

Посилаючись на наведене, банк просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 837 334, 59 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 03 грудня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що відповідно до укладеного між банком та ПП "Лакмус" договору № 47-08 від 23 вересня 2008 року останнє отримало кредит у розмірі 500 034 грн. із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 23, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 22 вересня 2009 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що термін повернення коштів встановлений кредитним договором від 23 вересня 2008 року - 22 вересня 2009 року, а тому позивач пропустив трирічний строк звернення до суду.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, додатково зазначив, що єдиний мізерний платіж позичальником було здійснено у жовтні 2008 року, а позов подано до суду лише у липні 2014 року - через 5 років і 8 місяців після виникнення такого права.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Частиною першою статті 33 та статті 39 Закону "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до вимог ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

У відповідності до п. 5.7 кредитного договору № 47-08 від 23 вересня 2008 року, укладеного між ПП "Лакмус" та позивачем, строки позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів за даною угодою встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

На зазначене суди уваги не звернули.

Крім того, суди не з"ясували чи передбачалось умовами кредитного договору № 47-08 від 23 вересня 2008 року, укладеного між ПП "Лакмус" та позивачем, зобов"язання щомісячно здійснювати погашення основної заборгованості та процентів, коли та в якій сумі здійснювалося погашення заборгованості з огляду на те, що перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося порушення. Позовна давність обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

За таких обставин судові рішення у справі не можна вважати законними та обґрунтованими, вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 27 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 03 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.