Суддя Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

Журавель В.І.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 14 квітня 2015 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 12 червня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частину майна,

ОСОБА_3 звернулася до суду із указаним вище позовом до ОСОБА_2, у якому, із урахуванням уточнень, просила визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок АДРЕСА_1, здійснити його поділ, визнати за нею право власності на Ѕ його частину.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 14 квітня 2015 року визнано житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Проведено поділ житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1, як спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 12 червня 2015 року рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 14 квітня 2015 року частково змінено, а саме: абзаци 1, 2 і 3 резолютивної частини викладено двома абзацами наступного змісту:

"Незакінчений будівництвом житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1.".

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У відкритті касаційного провадження по вищевказаній справі слід відмовити, виходячи з наступного.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішень судів попередніх інстанцій.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, із висновком якого фактично погодився й апеляційний суд, застосувавши положення ст.ст. 60, 61, 63, 68, 70 СК України, виходив із того, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя.

При цьому, змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд, на підставі ст. 331 ЦК України, керувався тим, що спірний житловий будинок не завершений будівництвом.

Доводи заявника зводяться до оцінки доказів, їх належності та допустимості, проте в силу ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За таких обставин, встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суди правильно застосували правові норми та ухвалили правильні по суті рішення, підстав для скасування яких не вбачається.

Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,

Відмовити ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частину майна.

Копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.