Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Мартинюк В.І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 7 травня 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, Загребного Вадима Миколайовича про скасування наказів, поновлення на роботі, визнання дій неправомірними, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

У травні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, із урахуванням уточнених позовних вимог просив скасувати наказ МТСБУ від 1 жовтня 2013 року № 75-о "Про звільнення ОСОБА_2", наказ МТСБУ від 15 жовтня 2013 року № 88-о "Про внесення змін до наказу МТСБУ від 1 жовтня 2013 року про звільнення ОСОБА_2", поновити ОСОБА_2 на посаді заступника начальника юридичного департаменту МТСБУ з 4 жовтня 2013 року, стягнути з МТСБУ на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 4 жовтня 2013 року, визнати дії виконуючого обов'язки генерального директора МТСБУ Загребного В.М. щодо звільнення ОСОБА_2 незаконними, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 7 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 липня 2015 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення у справі, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Судами встановлено, що з 1 серпня 2012 року ОСОБА_2 працював на посаді заступника начальника юридичного департаменту МТСБУ за сумісництвом.

1 жовтня 2013 року він звернувся до МТСБУ із заявою про звільнення за власним бажанням з 3 жовтня 2013 року.

3 жовтня 2013 року видано наказ МТСБУ № 75-о про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника юридичного департаменту МТСБУ за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України.

9 жовтня 2013 року на адресу МТСБУ надійшла заява ОСОБА_2 про те, що з 2 жовтня 2013 року він хворів, про що свідчить листок непрацездатності, із проханням відкликати заяву про звільнення від 1 жовтня 2013 року.

Відповідно до акта від 9 жовтня 2013 року, складеного комісією працівників МТСБУ, 1 жовтня 2013 року, 2 жовтня 2013 року та 3 жовтня 2013 року ОСОБА_2 був присутнім на робочому місці.

Листом від 10 жовтня 2013 року МТСБУ повідомило ОСОБА_2 про те, що у зв'язку з його присутністю на робочому місці з 1 по 3 жовтня 2013 року керівництво МТСБУ буде звертатись до лікувального закладу з вимогою надати пояснення обставин оформлення листка непрацездатності з 2 жовтня 2013 року.

14 жовтня 2013 року на адресу МТСБУ надійшла заява ОСОБА_2 від 9 жовтня 2013 року про звільнення його з посади з 10 жовтня 2013 року з наданням листка про тимчасову непрацездатність та прохання про його оплату.

Відповідно до наказу МТСБУ № 82-о від 15 жовтня 2013 року були внесені зміни до наказу № 75-о від 1 жовтня 2013 року, датою звільнення ОСОБА_2 визначено 10 жовтня 2013 року, а також проведено розрахунок за листком непрацезданості.

15 жовтня 2013 року ОСОБА_2 ознайомився із наказом від 15 жовтня 2013 року, про що свідчить його підпис.

Відмовляючи в позові ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_2 звільнено з роботи з дотриманням норм КЗпП України (322-08) відповідно до поданих ним заяв.

Згідно із ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки судів відповідають нормам матеріального і процесуального закону, а також встановленим обставинам справи.

Із матеріалів касаційної скарги та змісту ухвалених у справі судових рішень вбачається, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду.

Керуючись ст. 328 ЦПК України,

Відмовити ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, Загребного Вадима Миколайовича про скасування наказів, поновлення на роботі, визнання дій неправомірними, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.