Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Гвоздика П.О., Дербенцевої Т.П.,

Писаної Т.О., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та Кредит" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та Кредит" на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2015 року,

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 051/08-ФЛ/11 та за договором № 040-Р/002396 про відкриття карткового рахунку і використання платіжної картки.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 29 травня 2008 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_4 був укладений договір № 040-Р/002396 про відкриття карткового рахунку, надання і використання платіжної картки, відповідно до умов якого відповідачу було надано картковий рахунок НОМЕР_1 та надано платіжну картку Visa Elecron, згідно якої передбачено списання з вказаної картки комісійної винагороди, а відповідач зобов'язався не допускати виникнення несанкціонованого овердрафту, а в разі його виникнення сплачувати нараховані на суму заборгованості відсотки в розмірі встановленому тарифами банку. Також позивач посилається на те, що 3 червня 2008 року між банком та ОСОБА_4 був укладений договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 051/08-ФЛ/11 з розміром кредитного ліміту 5 тис. грн, зі сплатою 22% річних на строк до 5 квітня 2010 року. Оскільки відповідач належним чином не виконував свої зобов'язання щодо погашення заборгованості та сплаті відсотків, то банк звертався до суду з позовом про примусове стягнення заборгованості, та заочним рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2012 року було стягнуто з відповідача заборгованість станом на 7 червня 2012 року. При цьому, позивач посилається на те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора не припиняє правовідносин сторін за укладеними договорами і не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє банк від отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач пропустив строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Судами встановлено, що 29 травня 2008 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_4 було укладено договір № 040-Р/002396 про відкриття карткового рахунку, надання і використання платіжної картки, згідно умов якого позивач відкрив відповідачу картковий рахунок НОМЕР_1 і надав відповідну платіжну картку Visa Elecron НОМЕР_1 зі строком дії до травня 2010 року.

Судами також встановлено, що 3 червня 2008 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_4 був укладений договір № 051/08-ФЛ/11 про відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредитні ресурси шляхом відкриття на картковий рахунок, на якому обліковуються операції, здійснені з використанням картки Visa Elecron НОМЕР_1 відновлювальної кредитної лінії з розміром кредитного ліміту 5 тис. грн та сплатою 22% річних за користування кредитними ресурсами строком до 5 квітня 2010 року (а.с. 11-13).

Заочним рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2012 року у справі за позовом ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за вищевказаними кредитними договорами із відповідача станом на 7 червня 2012 року було стягнуто 969 грн 07 коп. заборгованості по кредиту та 544 грн 58 коп. нарахованих відсотків (а.с. 5-6), а рішення суду виконане відповідачем лише 25 січня 2013 року (а.с. 16-17).

Проте суди, відмовляючи в позові за пропуском строку позовної давності, не звернули уваги на те, що судове рішення про стягнення заборгованості було виконано лише 25 січня 2013 року, тому підстав вважати, що позивачем пропущено строк позовної давності немає, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, нарахування процентів за користування кредитом та пені після закінчення строку дії договору не передбачено. Строк кредитного договору сторонами визначено до 5 квітня 2010 року. Крім того, судовим рішенням вся кредитна заборгованість стягнута, тобто договірних правовідносин між сторонами немає.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, відповідно до абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) "Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599- 601, 604- 609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України суди на зазначене уваги не звернули, фактичних обставин справи не з'ясували, не визначилися із видами відповідальності, які можуть бути застосовані до відповідача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки позивачем про це заявлено вимоги (ст. 11 ЦПК України).

З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна вважати законними та обґрунтованими, вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк Фінанси та Кредит" задовольнити частково.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.